Представництво Zakonoproekt.org.ua на Youtube Представництво Zakonoproekt.org.ua на Twitter.com Представництво Zakonoproekt.org.ua на Linkedin.com RSS для Zakonoproekt.org.ua Про RSS
  • RSS
  • Add To My MSN
  • Add To Windows Live
  • Add To My Yahoo
  • Add To Google

Хавронюк Микола Іванович, доктор юридичних наук (2008), професор (2011), заслужений юрист України (2007)Хавронюк Микола Іванович, доктор юридичних наук (2008), професор (2011), заслужений юрист України (2007).



Член правління Українського юридичного товариства (з 2000), головний редактор наукового журналу “Підприємництво, господарство і право” (з 1998), член Робочої групи з питань судової реформи при Президенті України (з 2010), член Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (з 2011).

Народився 24.05.1961 (с. Гостра Могила, Ставищенський район, Київської області).

Освіта: Військовий інститут Міністерства оборони СРСР, юридичний факультет (1983).

Докторська дисертація: "Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації" (Київський національний університет внутрішніх справ, 2007).

1983–1993 – слідчий, старший слідчий, помічник, заступник військового прокурора, військовий прокурор слідчого відділу; Прикарпатський, Забайкальський, Київський військові округи.

1993–1999 – викладач, старший викладач, заступник начальника спецкафедри; Національна академія СБУ. Полковник запасу СБУ.

1999–2006 – завідуючий відділом з питань національної безпеки, оборони, правоохоронної діяльності та боротьби із злочинністю Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України. Державний службовець ІІІ рангу (з 1999).

2006–2012 – начальник управління законодавчого забезпечення, заступник керівника апарату – начальник правового управління , заступник керівника апарату; Верховний Суд України. Вчений секретар (2007–2011) і Голова (2011–2012) Науково-консультативної ради при Верховному Суді України.

Співавтор понад 20 проектів законів України з питань кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного і конституційного права.

Автор (співавтор) понад 25 монографій, підручників, навчальних посібників і коментарів до законів, 200 наукових статей. Автор (співавтор) понад 50 публіцистичних статей в газетах "Дзеркало тижня", "Бізнес", "Юридическая практика", "Юридичний вісник України" та ін.

Найбільш значущими працями є:

монографії: «Уголовная ответственность за должностные преступления» (1996, співавт.); «Сучасне загальноєвропейське кримінальне законодавство: проблеми гармонізації» (2005); «Історія кримінального права європейських країн» (2006); «Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації» (2006); «Право споживачів на безпечність продукції: кримінально-правове забезпечення» (2011);

коментарі та посібники: «Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність» (2002, співавт.); «Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина» (2003); «Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність» (2003); «Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України» (2004); «Права людини і громадянина» (2004, співавт.); «Коментар основних положень Конституції України щодо захисту прав та свобод людини і громадянина» (2008); «Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України» (десять видань у 2001–2012, співавт.); «Науково-практичний коментар Закону України «Про боротьбу з корупцією» (чотири видання у 1996–2008, співавт.); «Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (два видання у 2011–2012);

підручники: «Основи правознавства» (2004 і 2009, співавт.) і «Правознавство» (2010, співавт.); «Кримінальне право. Загальна частина» і «Кримінальне право. Особлива частина» (дев’ять видань у 1998–2011, співавт.); «Кримінальне право. Загальна частина» (2011, співавт.);

науково-популярний збірник «Самые удивительные законы разных стран» (три видання у 2007–2010).

За сумісництвом: професор Національної академії внутрішніх справ (2002–2004), професор Львівського державного університету внутрішніх справ (з 2006); старший науковий співробітник Наукової лабораторії дослідження злочинності проти прав і свобод людини і громадянина (м. Київ) Інституту вивчення проблем злочинності Національної академії правових наук України (з 2009).

10 років чинності КК України: час закріпити принципи 

Сторінка англійською мовою Сторінка російською мовою Сторінка французькою мовою Сторінка німецькою мовою Сторінка  іспанською мовою Версія для друку
15 лютого 2011 р. 18:39:00

Саме одним із досягнень нового КК України у 2001 році проголошувалось те, що у ньому були закріплені основоположні принципи цивілізованого кримінального права: нема злочину, немає покарання без вказівки на те в законі; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється; підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом (КК) України; принцип особистої та винної відповідальності фізичних осіб.© Хавронюк Микола Іванович. © www.Zakonoproekt.Org.UA1. Саме одним із досягнень нового КК України у 2001 році проголошувалось те, що у ньому були закріплені основоположні принципи цивілізованого кримінального права: нема злочину, немає покарання без вказівки на те в законі; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється; підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом (КК) України; принцип особистої та винної відповідальності фізичних осіб [1; 2, с. 4; 3, с. 6], зазначається у статті вченого-криміналіста Миколи Хавронюка, що оприлюднена на сайті www.Zakonoproekt.Org.UA .

Досить вдало деякі принципи кримінального права сформульовані в актах міжнародного та загальноєвропейського (ЄС і Рада Європи) законодавства, а також безпосередньо у кримінальних кодексах окремих держав – Литви, Молдови, Польщі, ФРН, Франції, Росії, Білорусі та ін. [4, с. 74–103, 117–120] .

3. В Конституції України наразі визначені і відображені у КК України принципи:

- законності – у поєднанні з принципом ультраактивності кримінального закону: ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ч. 2 ст. 58 Конституції, ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 4 КК).

Згідно з частинами 3 і 4 ст. 3 КК України принцип законності у кримінальному праві означає, зокрема, що: а) жодним іншим законом, крім КК (а тим більше – підзаконним актом), не може визначатися, що є злочином, а також повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині, готуванням до злочину і замахом на злочин, встановлюватися види і розміри покарання за злочин, а також умови, за яких є можливими звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання, визначатися інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину тощо; б) забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його положень до випадку, який є подібним, але прямо КК не передбачений. У свою чергу, принцип ультраактивності закону, згідно з яким застосовується той кримінальний закон, який діяв під час вчинення злочину, базується на положеннях ст. 11 Загальної декларації прав людини і ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права;

- nullum crimen nulla poena sine lege: діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції, ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. 3 КК);

- ретроактивності кримінального закону: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції, ст. 5 КК);

- ne bіs іn іdem: ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61 Конституції, ч. 2 ст. 7 КК). Цей принцип випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де зазначено, що ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону;

- індивідуального характеру юридичної відповідальності (ч. 2 ст. 61 Конституції, ч. 2 ст. 11, статті 29, 30 КК);

- презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції, ч. 2 ст. 2, ст. 23 КК);

- визначення лише законом і встановлення лише вироком суду будь-яких обмежень в користуванні правами людини і громадянина стосовно засудженого (ч. 3 ст. 63 Конституції, ч. 1 ст. 50 КК);

- заборони жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність покарань (ч. 2 ст. 28 Конституції, частини 2 і 3 ст. 50, ст. 51 КК).

Крім того, у КК України закріплені такі принципи дії кримінального закону у просторі: територіальності – всі особи, незалежно від громадянства, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом (ч. 1 ст. 6); екстериторіальності – як виняток із першого для дипломатів та прирівняних до них осіб (ч. 4 ст. 6); громадянства, універсальний (космополітичний) і реальний – у разі вчинення злочину за межами України громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, підлягають відповідальності за КК України як правило (якщо інше не передбачено відповідними міжнародними договорами України), а іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні – як виняток (якщо це прямо передбачено міжнародними договорами України або якщо вчинений ними злочин, передбачений КК України, є особливо тяжким злочином проти прав і свобод громадян України або інтересів України) (ч. 1 ст. 7 і ст. 8). Положення ст. 10 КК України щодо видачі відображають принцип «видай або суди сам», передбачений численними конвенціями про боротьбу з міжнародними злочинами і злочинами міжнародного характеру.

4. Проведений нами порівняльний аналіз конституцій, кримінальних кодексів та інших актів законодавства різних держав, міжнародних актів тощо показав, що деякі зі згаданих вище принципів кримінального права можуть бути сформульовані у КК України дещо інакше – більш широко і точно.

Наприклад, принцип законності повинен, крім іншого, передбачати і те, що приписи закону про кримінальну відповідальність мають визначати кримінально каране діяння у чітких й ясних виразах і не підлягають розширювальному тлумаченню.

5. Що ж до принципів, які наразі не закріплені у КК України, то їх треба нарешті сформулювати і закріпити. Ці принципи давно визнані в доктрині, а те, що вони не заперечуються чинним законодавством, підтверджується тим, що, скажімо, принцип рівності перед законом реалізовано у ст. 24 Конституції України, принцип індивідуальної відповідальності стосовно співучасників злочину – у частинах 3 і 5 ст. 29, принцип гуманізму – у статтях 44–49, 74–87 КК України тощо.

Вважаємо за необхідне у КК України закріпити наступні принципи кримінального права, доповнивши його новими статтями такого змісту:

«Стаття 2-1. Принцип законності

Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом; приписи закону про кримінальну відповідальність мають визначати кримінально каране діяння у чітких й ясних виразах і не підлягають розширювальному тлумаченню; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Стаття 2-2. Принцип рівності громадян перед законом

Особи, які вчинили злочини, є рівними перед законом і підлягають кримінальній відповідальності незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, місця народження, етнічного та соціального походження, майнового стану, службового становища, місця проживання, мовних або інших ознак.

Не вважаються порушенням рівності положення цього Кодексу, які визначають особливості кримінальної відповідальності та покарання жінок у зв’язку з вагітністю, пологами та грудним вигодовуванням дитини, а також: неповнолітніх; осіб у зв’язку з військовим обліком, мобілізацією, проходженням військової та альтернативної служби; службових та інших осіб, якщо ці особливості випливають з особливих повноважень чи спеціальних обов’язків цих осіб, покладених на них законом; осіб, які мають судимість; інвалідів, непрацездатних осіб та осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для інших людей; іноземців та осіб без громадянства, які не проживають постійно в Україні .

Стаття 2-3. Принцип вини

Особа підлягає кримінальній відповідальності тільки за ті суспільно небезпечні дії (бездіяльність) і суспільно небезпечні наслідки, що настали, щодо яких встановлена її вина; ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину і підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Стаття 2-4. Принцип справедливості

Покарання та інші кримінально-правові заходи, застосовувані до особи, яка вчинила діяння, передбачене цим Кодексом, повинні відповідати характерові і ступеневі суспільної небезпеки злочину та обставинам його вчинення; ніхто не може двічі підлягати кримінальній відповідальності за один і той самий злочин.

Стаття 2-5. Принцип індивідуалізації покарання

Суд має враховувати характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, мотиви і цілі вчиненого, особистість винного, характер і розмір заподіяної шкоди, обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, думку потерпілого у справах приватного обвинувачення, і мотивувати обрану міру покарання у вироку.

Стаття 2-6. Принцип особистого характеру кримінальної відповідальності

Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає тільки особа, яка умисно або через необережність вчинила діяння, передбачене законом про кримінальну відповідальність .

Стаття 2-7. Принцип гуманізму

Закон про кримінальну відповідальність забезпечує охорону людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки як найвищої соціальної цінності; особі, яка вчинила злочин, суд призначає покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів; у випадках, передбачених цим Кодексом, допускається звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання чи його відбування, а також заміна покарання більш м’яким; покарання та інші кримінально-правові заходи, що застосовуються до особи згідно з цим Кодексом, не можуть мати своїм змістом завдання фізичних страждань чи приниження людської гідності.

Стаття 2-8. Принцип невідворотності кримінальної відповідальності

Кожна особа, що вчинила діяння, передбачене цим Кодексом, підлягає покаранню та/або іншим кримінально-правовим заходам; звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання чи його відбування, а також заміна покарання більш м’яким допускаються лише у випадках, передбачених цим Кодексом».

Для усунення дублювання водночас необхідно виключити зі ст. 3 КК України частини 3 і 4, зі ст. 50 – частину 3, а зі ст. 65 – частину 2.

6. Закріплюючи принципи кримінального права, слід не забути і про згадані у ч. 1 ст. 3 КК України «загальновизнані принципи і норми міжнародного права». Під останніми слід розуміти як загальні принципи, що стосуються верховенства прав людини, суверенітету держав, дипломатичного імунітету, права міжнародних договорів, мирного розв’язання спорів, міжнародного гуманітарного права, правової допомоги і видачі злочинців тощо, так і принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина: невідчужуваності і непорушності прав і свобод людини; гарантованості прав і свобод людини і громадянина та неможливості їх скасування; недопущення звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод.

Хавронюк М.І.,

доктор юридичних наук, доцент, заслужений юрист України,

заступник керівника апарату Верховного Суду України

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІЛИ

1. Проект Кримінального кодексу України. Пояснювальна за¬писка до проекту Кримінального кодексу України. [Поданий Ка¬бінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України 12 червня 1997 р. (реєстр. № 0041/2)] // Українське право.– 1997.– Число 2.– 158 с.

2. Тацій В., Сташис В. Новий Кримінальний кодекс України // Право України. – 2001. – № 7. – С. 3–9.

3. Сташис В.В. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України // Новий кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення. Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 25–26 жовтня 2001 року. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 5–10.

4. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: Монографія. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.

Анотація: Показано, які саме принципи кримінального права та в який спосіб закріплені в чинному Кримінальному кодексі України. Запропоновано авторське бачення відповідних принципів.

Аннотация: Показано, какие именно принципы уголовного права и каким способом закреплены в действующем Уголовном кодексе Украины. Предложено авторское видение соответствующих принципов.

Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редіректа на http://www.zakonoproekt.org.ua .
Система Orphus Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
© 2010 www.zakonoproekt.org.ua . Творимо закони разом! Аналіз законів та аналіз і розробляння законопроектів. Сайт - це останні новини щодо Верховної Ради України. Президента України,. Кабінет міністрів України та інші органи державної влади і органи місцевого самоврядування на тему: закони, законопроекти та інше законодавство, політика, економіка, фінанси, технології, право, культура, здоров’я.
Усі права на матеріали, що перебувають на сайті, захищенi відповідно до законодавства України. Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редиректа на http://www.zakonoproekt.org.ua .

Карта сайту | © 2010 - 2018 Zakonoproekt.Org.UA
RSS для Zakonoproekt.org.ua