Zakonoproekt.Org.UA

 
  • RSS
  • Add To My MSN
  • Add To Windows Live
  • Add To My Yahoo
  • Add To Google

Хавронюк Микола Іванович, доктор юридичних наук (2008), професор (2011), заслужений юрист України (2007)Хавронюк Микола Іванович, доктор юридичних наук (2008), професор (2011), заслужений юрист України (2007).



Член правління Українського юридичного товариства (з 2000), головний редактор наукового журналу “Підприємництво, господарство і право” (з 1998), член Робочої групи з питань судової реформи при Президенті України (з 2010), член Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (з 2011).

Народився 24.05.1961 (с. Гостра Могила, Ставищенський район, Київської області).

Освіта: Військовий інститут Міністерства оборони СРСР, юридичний факультет (1983).

Докторська дисертація: "Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації" (Київський національний університет внутрішніх справ, 2007).

1983–1993 – слідчий, старший слідчий, помічник, заступник військового прокурора, військовий прокурор слідчого відділу; Прикарпатський, Забайкальський, Київський військові округи.

1993–1999 – викладач, старший викладач, заступник начальника спецкафедри; Національна академія СБУ. Полковник запасу СБУ.

1999–2006 – завідуючий відділом з питань національної безпеки, оборони, правоохоронної діяльності та боротьби із злочинністю Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України. Державний службовець ІІІ рангу (з 1999).

2006–2012 – начальник управління законодавчого забезпечення, заступник керівника апарату – начальник правового управління , заступник керівника апарату; Верховний Суд України. Вчений секретар (2007–2011) і Голова (2011–2012) Науково-консультативної ради при Верховному Суді України.

Співавтор понад 20 проектів законів України з питань кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного і конституційного права.

Автор (співавтор) понад 25 монографій, підручників, навчальних посібників і коментарів до законів, 200 наукових статей. Автор (співавтор) понад 50 публіцистичних статей в газетах "Дзеркало тижня", "Бізнес", "Юридическая практика", "Юридичний вісник України" та ін.

Найбільш значущими працями є:

монографії: «Уголовная ответственность за должностные преступления» (1996, співавт.); «Сучасне загальноєвропейське кримінальне законодавство: проблеми гармонізації» (2005); «Історія кримінального права європейських країн» (2006); «Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації» (2006); «Право споживачів на безпечність продукції: кримінально-правове забезпечення» (2011);

коментарі та посібники: «Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність» (2002, співавт.); «Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина» (2003); «Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність» (2003); «Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України» (2004); «Права людини і громадянина» (2004, співавт.); «Коментар основних положень Конституції України щодо захисту прав та свобод людини і громадянина» (2008); «Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України» (десять видань у 2001–2012, співавт.); «Науково-практичний коментар Закону України «Про боротьбу з корупцією» (чотири видання у 1996–2008, співавт.); «Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (два видання у 2011–2012);

підручники: «Основи правознавства» (2004 і 2009, співавт.) і «Правознавство» (2010, співавт.); «Кримінальне право. Загальна частина» і «Кримінальне право. Особлива частина» (дев’ять видань у 1998–2011, співавт.); «Кримінальне право. Загальна частина» (2011, співавт.);

науково-популярний збірник «Самые удивительные законы разных стран» (три видання у 2007–2010).

За сумісництвом: професор Національної академії внутрішніх справ (2002–2004), професор Львівського державного університету внутрішніх справ (з 2006); старший науковий співробітник Наукової лабораторії дослідження злочинності проти прав і свобод людини і громадянина (м. Київ) Інституту вивчення проблем злочинності Національної академії правових наук України (з 2009).

Диференціація кримінальної відповідальності: чи кримінальна безвідповідальність? 

Сторінка англійською мовою Сторінка російською мовою Сторінка французькою мовою Сторінка німецькою мовою Сторінка  іспанською мовою Версія для друку
10 квітня 2011 р. 19:12:00

Микола Хавронюк: Термін «диференціація», як випливає із тлумачних словників та словників синонімів, означає розподіл цілого на різні частини, форми чи ступені і має такі синоніми, як «поділ», «розділення», «розходження», «різниця», «розшарування» тощо. Отже, у контексті кримінальної відповідальності – спрощено – він може означати різну міру кримінальної відповідальності за різні злочини.Термін «диференціація», як випливає із тлумачних словників та словників синонімів, означає розподіл цілого на різні частини, форми чи ступені і має такі синоніми, як «поділ», «розділення», «розходження», «різниця», «розшарування» тощо. Отже, у контексті кримінальної відповідальності – спрощено – він може означати різну міру кримінальної відповідальності за різні злочини.

Під кримінальною відповідальністю ж прийнято розуміти один із видів юридичної відповідальності, змістом якої є реакція держави і суспільства на такий юридичний факт, як вчинення злочину, або інакше – правовий наслідок вчинення злочину, що полягає в осуді особи від імені держави, як правило, поєднаному із застосуванням до неї за вироком суду специфічного державного примусу у формі покарання, яке особа зобов’язана перетерпіти (відбути).

На мою думку, кримінальна відповідальність існує і реалізується (зокрема у КК України) у таких основних {1} формах:

1) засудження із призначенням покарання (та з наступним його реальним відбуванням);

2) засудження без призначення покарання, різновидом якого є засудження без призначення покарання із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру;

3) засудження із звільненням від покарання або його відбування.

Крім того, існують випадки, коли з дозволу закону кримінальна відповідальність взагалі не реалізується у жодній формі. Йдеться про звільнення від кримінальної відповідальності (статті 44–49, 97, 106 та ін.). Погоджуюсь з тим, що «навряд чи є підстави визнавати звільнення від кримінальної відповідальності формою реалізації кримінальної відповідальності. У такому випадку не постановляється обвинувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винною у вчиненні злочину і який виражає негативну оцінку вчиненому і діячу з боку держави. У разі звільнення від кримінальної відповідальності держава з різних міркувань відмовляється від свого права піддати особу, яка вчинила злочин, осуду і, тим більше, примусу, що передбачені кримінальним законом... звільнення від кримінальної відповідальності – це форма реалізації кримінально-правових норм поза інститутом кримінальної відповідальності». {2}

У науці кримінального права (І.М. Гальперін, П.С. Дагель, С.Г. Келіна, Л.Л. Кругліков, Т.А. Леснієвські-Костарєва та ін.) визначається, що диференціація кримінальної відповідальності являє собою зміну передбаченого кримінальним законом виду, розміру і характеру відповідальності залежно від зміни суспільної небезпеки діяння і особи, яка його вчинила, а також з урахуванням принципу гуманізму та інших обставин. Така диференціація передбачає розмежування кримінальної відповідальності за усіма значимими кримінально-правовими інститутами.

Дія та бездіяльність будь-якої людини обумовлюється її інтелектом (здатністю усвідомлювати характер своєї поведінки та передбачати наслідки, до яких вона може призвести) і волею (здатністю скеровувати свою поведінку відповідно до мети).

Особа, яка намагається досягти певної мети шляхом вчинення злочину, обирає відповідний цій меті варіант злочинної поведінки (диференціює її). Так, якщо метою особи є заволодіння чужим майном, вона діє у спосіб крадіжки, грабежу чи шахрайства тощо, а якщо не віддавати належне кому-небудь майно – у спосіб незаконного привласнення скарбу чи ухилення від сплати податків; якщо злочин особі не під силу вчинити одинаком, то вона залучає до нього інших осіб (чи сама долучається до інших), якщо особа не може розраховувати на успіх, не використавши зброю, то вона застосовує зброю, якщо особа розуміє, що додатковим наслідком вчиненого нею злочину може стати загибель людей чи інші тяжкі наслідки і незважаючи на це продовжує свою злочинну поведінку, – це також її свідомий вибір. Диференціація особою своєї злочинної поведінки обумовлює і диференціацію кримінальної відповідальності.

Таким чином, сенс диференціації кримінальної відповідальності бачу лише у тому, що вона у дзеркалі покарання об’єктивно відбиває різновиди злочинної поведінки. Щодо такої поведінки, то йдеться про те, що:

- у межах усього масиву кримінального законодавства (наприклад, КК України) існують злочини різного характеру і ступеня тяжкості (категорій) – від ухилення від сплати податків у значних розмірах (частина 1 ст. 212) до умисного вбивства за обтяжуючих обставин (частина 2 ст. 115 КК України);

- у межах злочинів одного характеру, передбачених різними статтями у межах одного чи навіть різних розділів Особливої частини КК України, існують злочини різного ступеня тяжкості – від побоїв (частина 1 ст. 126) до умисного тяжкого тілесного ушкодження (частина 1 ст. 121), від звичайної крадіжки (частина 1 ст. 185) до крадіжки вибухових речовин (частина 1 ст. 262); іноді це підкреслюється створенням простих і привілейованих складів злочинів (як-от частина 1 ст. 115 і статті 116, 117 і 118);

- у межах злочинів одного характеру, передбачених однією статтею Особливої частини КК України, існують злочини різного ступеня тяжкості – від простого одержання хабара (частина 1 ст. 368) до кваліфікованого (частина 2 ст. 368) й особливо кваліфікованого одержання хабара (частина 3 ст. 368);

- у межах злочинів одного ступеня тяжкості (санкції відповідних статей чи частин статей абсолютно однакові), передбачених різними статтями Особливої частини КК України, існують злочини різного характеру, наприклад: державна зрада (частина 1 ст. 111), розбій з метою заволодіння бойовими речовинами (частина 3 ст. 410), ведення агресивної війни (частина 2 ст. 437);

- злочин одного і того ж характеру та ступеня тяжкості, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, вчинено особами з різними особистісними характеристиками (один і той самий злочин може бути вчинено, скажімо, неповнолітнім чи дорослим, жінкою у стані вагітності чи чоловіком, інвалідом, пенсіонером чи працездатним, безробітним чи працівником, військовослужбовцем чи цивільною особою тощо). Це не повинно визнаватися порушенням конституційного принципу гендерної та іншої рівності громадян перед законом (ст. 24 Конституції України);

- злочин одного і того ж характеру та ступеня тяжкості, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, вчинено за різного характеру співучасті, або за різним ступенем реалізації умислу (готування, замах, закінчений злочин), або за різних обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання.

Усі наведені ситуації мають бути враховані при реалізації кримінальної відповідальності відповідно до частини 1 статті 65 КК України (покарання призначається: 1) у межах санкції; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) з урахуванням ступеня тяжкості злочину; 4) з урахуванням особи винного; 5) з урахуванням обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання).

За таких обставин кримінальний закон має (чи може) передбачати такі можливості (засоби диференціації):

1) основні:

а) призначення різних (за ступенем і характером), розрахованих на різні категорії осіб, що вчинюють злочини;

б) призначення того чи іншого покарання у певних межах;

2) додаткові:

а) засудження без призначення покарання;

б) засудження із звільненням від покарання або його відбування, у т.ч. засудження із застосуванням до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру;

3) виняткові:

а) з одного боку – повне складання призначених покарань при сукупності злочинів;

б) з другого – безумовне звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання (у зв’язку із закінченням строку давності, а також – стосовно окремих категорій осіб – за амністією).

Ці винятки не можуть набувати властивостей правила, оскільки тоді у виняток перетвориться принцип (у першому випадку принцип невідворотності кримінальної відповідальності, а в другому – принцип гуманізму).

Усі ці можливості (засоби диференціації) КК України передбачає.

Але, на мій погляд, КК України містить надто вже широкі можливості реалізації кримінальної відповідальності у різних формах. Так, у КК України:

1) щодо основних засобів диференціації передбачено таке:

а) аж дванадцять видів покарань (статті 51 і 98). Сумнівно, що видами покарання (а не заходів безпеки) мають визнаватися, зокрема, конфіскація майна і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Законодавство інших держав передбачає відносно незначну кількість видів кримінальних покарань, як правило, від шести або й менше до десяти, при цьому частина з них є покараннями за кримінальні проступки; {3}

б) санкції статей Особливої частини КК України передбачають сотні варіантів застосування зазначених дванадцяти видів покарань у різних поєднаннях та пропорціях, при цьому передбачено:

- кілька десятків варіантів застосування штрафу – з найрізноманітнішими нижніми та верхніми межами, а також виправні роботи (які фактично являють собою штраф у розстрочку, при цьому закон забороняє застосовувати їх до багатьох категорій громадян) і службові обмеження для військовослужбовців (які також сильно нагадують штраф у розстрочку, поєднаний зі стягненнями дисциплінарного характеру, при цьому розраховані виключно на одну нечисленну категорію громадян – військовослужбовців); {4}

- шість варіантів громадських робіт (до 120, до 200, від 100 до 200, до 240, від 100 до 240 і від 150 до 240 годин);

- три варіанти виправних робіт (до 1 року, до 2 років і від 1 до 2 років);

- три варіанти арешту (до 3, до 6 і від 3 до 6 місяців);

- сім варіантів обмеження волі (до 2, до 3, до 4, від 2 до 4, до 5, від 2 до 5, від 3 до 5 років);

- тридцять дев'ять (!) варіантів позбавлення волі (на строк до 2, до 3, до 4, від 2 до 4, до 5, від 2 до 5, від 3 до 5, до 6 від 2 до 6, від 3 до 6, від 4 до 6, до 7, від 2 до 7, від 3 до 7, від 4 до 7, від 5 до 7, до 8, від 2 до 8, від 3 до 8, від 4 до 8, від 5 до 8, від 2 до 10, від 3 до 10, від 5 до 10, від 7 до 10, від 3 до 12, від 5 до 12, від 6 до 12, від 7 до 12, від 8 до 12, від 8 до 12, від 8 до 13, від 7 до 14, від 3 до 15, від 5 до 15, від 6 до 15, від 7 до 15, від 8 до 15, від 9 до 15, від 10 до 15). При цьому низка санкцій охоплює "зону дії" відразу двох або й трьох категорій злочинів (наприклад, у ч. 2 ст. 267, ч. 3 ст. 404, ч. 3 ст. 414 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі від 3 до 12 років).

Наявність такої кількості варіацій одного і того ж виду покарання та сотень різних конструкцій санкцій аж ніяк не свідчить про те, що законодавець ретельно обрахував усі можливі різновиди злочинної поведінки. Навпаки, така варіативність скоріше наштовхує на думку про безсистемність, відсутність будь-яких критеріїв поділу.

Для порівняння: законодавство багатьох зарубіжних держав визначає чіткі форми (категорії) різних видів покарань. Наприклад, згідно з КК Бельгії існує п'ять категорій позбавлення волі, коли воно призначається за злочини (на строк від 5 до 10, від 10 до 15, від 15 до 20 і від 20 до 30 років, а також довічно). Так само у КК Молдови: санкції у виді позбавлення волі є типовими і при цьому відстань між верхньою та нижньою межами цього покарання є, як правило, незначною. Йдеться, зокрема, про позбавлення волі на строки: до 2, до 3, до 5, від 2 до 5, від 2 до 7, від 3 до 7, від 3 до 10, від 5 до 8, від 5 до 10, від 5 до 15, від 7 до 10, від 7 до 15, від 8 до 15, від 10 до 20, від 12 до 20, від 16 до 25, від 20 до 25 років (отже, усього сімнадцять варіантів). У КК Естонії типовими є санкції у вигляді штрафу: розмір штрафу завжди встановлюється у межах до 100, до 200 або до 300 штрафних одиниць (усього три варіанти).

При цьому усьому за своєю конструкцією кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки у КК України не є уніфікованими. Мало того, що цих ознак у КК України усього передбачено майже три сотні (!), при цьому багато з них відрізняються термінологічно, але за змістом є однаковими. Важливіше інше – те, що одна і та сама кваліфікуюча ознака може зовсім по різному вплинути на правову долю засудженого. Одна і та сама кваліфікуюча ознака нерівномірно впливає на зміну меж санкцій в різних складах злочинів, і навпаки, законодавець необґрунтовано робить рівним вплив на зміну меж санкції тих кваліфікуючих ознак, які відображають різний рівень суспільної небезпеки вчиненого чи особи злочинця. Невиправдано широко в кримінальному законі використовуються оціночні поняття для описання кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак, обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання (наприклад, «особливо важливі документи», «кілька осіб», «особливо тяжкі наслідки», «національна ворожнеча чи розбрат», «особа похилого віку», «інша залежність від винного», «загальнонебезпечний спосіб», «аморальні дії потерпілого»);

2) щодо додаткових засобів диференціації:

а) широко дозволяється засудження без призначення покарання:

- при призначенні штрафу чи позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основних покарань – з урахуванням попереднього ув’язнення (частина 5 ст. 72);

- особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, – з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці (частина 4 ст. 74);

- у зв’язку із закінченням строків давності (частина 5 ст. 74);

- особи, яка після вчинення злочину захворіла на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (частина 2 ст. 84);

б) значну кількість різновидів має засудження із звільненням від покарання, а також засудження, поєднане із звільненням від відбування покарання:

- особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (частина 2 ст. 74);

- з випробуванням (статті 75–78);

- неповнолітніх з випробуванням (ст. 104);

- з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79);

- військовослужбовців у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я (частина 3 ст. 84);

- у зв’язку з амністією (ст. 86);

- у зв’язку з помилуванням (ст. 87);

- неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105).

До усього вищезазначеного можна додати передбачену КК України можливість:

а) призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69);

б) заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82);

в) не поєднаного із засудженням звільнення від відбування покарання:

- у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80);

- умовно-дострокового (ст. 81);

- вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83);

- особи, яка під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу (частина 1 ст. 84);

- особи, яка під час відбування покарання захворіла на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (частина 2 ст. 84);

- неповнолітніх у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 106);

- неповнолітніх умовно-дострокового (ст. 107).

3) щодо виняткових засобів диференціації. КК України передбачає вісім загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності: у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45); у зв’яз¬ку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47); 4) у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48); у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49); на підставі закону про амністію або акта помилування (частина 1 ст. 44, частина 2 ст. 86); у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97); із застосуванням до військовослужбовця заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (частина 4 ст. 401), – і ще понад п’ятнадцять спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених статтями Особливої частини КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності, особливо за злочини невеликої тяжкості, стає правилом, при тому, що не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (не постановляється обвинувальний вирок суду, хоча особа не реабілітується), не застосовується покарання, тобто особа звільняється від покладання на неї будь-яких втрат і обмежень особистого, майнового та іншого характеру, і вважається такою, що не має судимості. {5}

Судова статистика за 2008 рік (дані Державної судової адміністрації України і Верховного Суду України) демонструє, що закріплена у кримінальному законі надзвичайно широка диференціація кримінальної відповідальності на практиці застосовується також у широких масштабах, а деякі з положень кримінального закону, які мали б розглядатися як винятки, перетворюються у правило.

Таблиця 1. Зміст судових рішень у кримінальних справах

 

 

 

Осіб

 

Усього

за злочини

невеликої тяжкості

особливо тяжкі

неповнолітніх

1.

Постало перед судом

172 755

(100 %)

43 966

5 995

11 725

2.

Виправдано

270

(0,2 %)

203

(0,5 %)

19

(0,3 %)

2

(0,02 %)

3.

Звільнено від кримінальної відповідальності (справи закрито),{6}[1]

у т.ч.:

24661

(14,3 %)

 

13379

(30,4 %)

 

132

(2,2 %)

1 616

(13,8 %)

 

за відсутністю події, складу злочину чи недоведеністю обвинувачення

125

45

1

6

 

у зв’язку зі смертю обвинуваченого

1 747

316

72

15

 

у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру

528

100

2

528

 

у зв’язку з амністією

3 387

1 527

2

184

 

у зв’язку з дійовим каяттям

3 384

3 209

-

81

 

у зв’язку з примиренням винного з потерпілим

4 606

4 467

-

170

 

у зв’язку із зміною обстановки

4 396

1 745

3

244

 

у зв’язку з передачею на поруки

2 261

847

-

222

 

інше

4 227

1 123

52

166

4.

Застосовано примусові заходи медичного характеру

966

(0,6 %)

113

(0,3)

146

(2,4)

29

(0,2)

5.

Засуджено

146858

(85,0 %)

30 271

(68,8 %)

5 698

(95,0 %)

10 078

(85,9 %)

Таблиця 2.Зміст обвинувальних вироків

 

 

Осіб

 

Усього

за злочини

невеликої тяжкості

особливо тяжкі

неповнолітніх

1.

Засуджено

 

146858

(100 %)

30 271

 

5 698

 

10 078

 

 

у т.ч. призначено покарання у виді позбавлення волі на певний строк{7}[2]

32 895

183

4 128

1 961

2.

Засуджено із застосуванням ст. 69 КК України

13 155

(9,0 %)

1 734

(5,7 %)

1 581

(27,7 %)

1 446

(14,3 %)

3.

Звільнено від покарання засуджених,

у т.ч.:

77 948

(53,1 %)

10 531

(34,8 %)

1 416

(24,8 %)

7 226

(71,7 %)

 

з випробуванням

76687

10 006

1 413

7 052

 

у зв’язку з амністією

736

263

2

46

 

з інших підстав

525

262

1

128

4.

Засуджено з призначенням покарання та його реальним відбуванням

55 755

(38,0 %)

18 006

(59,5 %)

2 701

(47,4 %)

1 406

(13,9 %)



Підведемо деякі підсумки:

Із кожних 100 осіб, які постали перед судом, засуджено у середньому лише 85. Із цих 85 засуджених 45 осіб звільняються від покарання, а стосовно 8 із тих 40, які залишились, застосовується більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією статті. Тобто, лише третина з тих осіб, що постали перед судом (точніше 32), починає відбувати покарання у межах санкції статті кримінального закону (при цьому тільки 24 із цих 32 відбувають позбавлення волі, а 8 – альтернативний вид покарання). [При цьому із кожних 100 неповнолітніх, які постали перед судом, засуджено лише 86. Із них 62 звільняються від покарання, а стосовно 12 із 24 тих, що залишились, застосовується більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією статті. Тобто, починає відбувати покарання у межах санкції статті кримінального закону лише один із дев’яти неповнолітніх, що постали перед судом]. До того ж певна частина з тих, хто почав відбувати покарання, у подальшому звільняється від його подальшого відбування у зв’язку з помилуванням, амністією, умовно-достроково та з інших підстав. На жаль, ця та інша необхідна статистика спеціально не ведеться.

В ряду «злочин» – «кримінальна відповідальність» – «покарання» все частіше виявляється зайвою друга ланка: кримінальна відповідальність взагалі (у жодній формі) не реалізується у кожному сьомому випадку (а при вчиненні злочинів невеликої тяжкості – майже у кожному третьому).

Таким чином, диференціація кримінальної відповідальності призводить до забуття принципу невідворотності кримінальної відповідальності і принципу рівності громадян перед законом, поступово стирає межу між принципом справедливості (адекватності) та принципом гуманізму (милосердя) і зводить в абсолют принцип індивідуалізації покарання.

В умовах тотальної корупції в Україні передбачені кримінальним законом засоби диференціації кримінальної відповідальності, які роблять можливою найширшу судову дискрецію, є додатковим і надзвичайно потужним корупційним ризиком.

Згадаймо: що писали класики стосовно впливу на поведінку злочинця відсутності покарання? Це писалося про одиничного злочинця. А якщо таке відбувається з мовчазної згоди держави у масових масштабах – чи не очікує нас соціальна катастрофа?!

Будучи прихильником гуманізації кримінальної відповідальності і не закликаючи до того, щоб застосовувати до усіх засуджених реальне позбавлення волі та інші суворі покарання, водночас вважаю за необхідне невідкладно:

1) скоротити передбачену КК України кількість покарань;

2) сформулювати типові санкції, за яких позбавлення волі на певний строк мало б вісім, а всі інші види покарання (крім довічного позбавлення волі) – чотири ступеня; {8}

3) скасувати види засудження без призначення покарання, передбачені частиною 5 ст. 72, частиною 4 ст. 74 КК України;

4) скасувати такі види звільнення від кримінальної відповідальності: у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47); із застосуванням до військовослужбовця заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (частина 4 ст. 401);

5) замінити такі види звільнення від кримінальної відповідальності аналогічними видами звільнення від покарання: у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45); у зв’яз¬ку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48); у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49); на підставі закону про амністію або акта помилування (частина 1 ст. 44, частина 2 ст. 86); у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК України);

6) скасувати звільнення від покарання у зв’язку з помилуванням. Мають залишитися лише здійснювані в порядку помилування: а) заміна засудженому довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років і б) заміна невідбутої частини позбавлення волі на певний строк більш м’яким покаранням або часткове звільнення від відбування позбавлення волі на певний строк за умови відбуття засудженим більше половини призначеного строку покарання.

Хавронюк М.І., доктор юридичних наук, доцент

Хавронюк М. Диференціація кримінальної відповідальності: чи кримінальна безвідповідальність? // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 8. – С. 3–7.

Використані матеріли

1. Додатковими формами реалізації кримінальної відповідальності можна вважати, наприклад, вжиття заходів кримінально-процесуального примусу, дію судимості.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – С. 65.

3. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: Монографія. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 310–337, 368–389.

4. Хавронюк М.І. Категорії злочинів і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. В кн.: Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К., 2001. – С. 236–278.

5. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – С. 224.

6. Тут не враховані ще 32 тисячі задоволених судами у 2008 році постанов слідчих про вирішення питання щодо закриття справ у зв’язку із закінченням строків давності у справах щодо невстановлених осіб, які вчинили злочини у минулі роки.

7. За даними Верховного Суду України, у 2008 р. частка засуджених, до яких суди застосували покарання, альтернативні позбавленню волі на певний строк, становила 24,5 %. Зокрема, штраф як основне покарання застосовано до 22 тис. осіб, громадські роботи – 5,2 тис. осіб, обмеження волі – 3,8 тис. осіб, арешт – 3,3 тис. осіб.

8. Детальніше: Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: Монографія. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С. 950–954.

Для даного повідомлення коментарі заборонені.
Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редіректа на http://www.zakonoproekt.org.ua .
Система Orphus Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter