Представництво Zakonoproekt.org.ua на Youtube Представництво Zakonoproekt.org.ua на Twitter.com Представництво Zakonoproekt.org.ua на Linkedin.com RSS для Zakonoproekt.org.ua Про RSS


Експерти юруправління заявляють, що проект Податкового кодексу не відповідає Конституції 

Сторінка англійською мовою Сторінка російською мовою Сторінка французькою мовою Сторінка німецькою мовою Сторінка  іспанською мовою Версія для друку
15.11.2010

Експерти юруправління написали 40 сторінок зауважень до Податкового кодексу, наголошуючи на невідповідності окремих положень проекту Кодексу нормам Конституції України

Зауваження Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України до проекту Податкового кодексу України (реєстраційний № 7101-1) внесеного на друге читання

Остаточний текст підготовленого до другого читання проекту Податкового кодексу України подано до Головного юридичного управління 13 листопада 2010 року о 21.00, що унеможливило його належне опрацювання відповідно до Регламенту Верховної Ради України.

І. До питання про загальну концепцію Кодексу

Головне юридичне управління підтримує висновок Головного науково-експертного управління до цього проекту щодо невідповідності проекту вимогам, встановлених для таких нормативно-правових актів, у тому числі в частині узагальнення та систематизації нормативного матеріалу, повноти та якості правового регулювання суспільних відносин у зазначеній галузі, використаного способу нормативного упорядкування (структура акта, вживана термінологія, взаємоузгодження положень проекту з іншими законодавчими актами тощо).

1. У проекті Кодексу не закладено єдиного концептуального підходу щодо визначення предмета його регулювання.

Так, внаслідок проведеної систематизації до Кодексу включено частину чинних законодавчих норм, що не можуть бути предметом регулювання податкового законодавства (наприклад, положення про платежі, які відповідно до законодавства підлягають обов’язковій сплаті до бюджету, але не можуть вважатися податками). Водночас положення про деякі платежі, що за чинним Законом України «Про систему оподаткування» віднесено до загальнодержавних податків і зборів, не увійшли до тексту Кодексу (наприклад, державне мито, яке, до того ж, на теперішній час регулюється Декретом Кабінету Міністрів України ще від 21 січня 1993 року). Це зумовлено невдалим, на нашу думку, визначенням понять “податки” та “збори”, наведеним у статті 6 проекту. Вбачається, що може йтися лише про платежі, які мають фіскальну природу.

Зокрема, до податкових платежів проектом Кодексу віднесено збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, проте інші, які за чинним Законом вважаються загальнодержавними податковими зборами, не включені до переліку у статті 9. Це, наприклад, судовий збір (що запроваджений Цивільним процесуальним кодексом України у редакції від 18.03.2004, згідно з яким порядок сплати і розміри судового збору мають бути предметом окремого законодавчого регулювання, що, на нашу думку, доцільно було б зробити при підготовці Кодексу) або збір на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження (що включений до загальнодержавних платежів Законом від 17.11.2009).

Так само, які критерії використовувалися при остаточному формуванні виключного переліку податків і зборів (стаття 9) і чому до цього переліку не увійшли окремі платежі, встановлені чинними Законами? Виникає питання: вони вже не вважаються обов’язковими та загальнодержавними, скасовані чи мають сплачуватися, в якому порядку?

2. Редакції статей 1 - 3 проекту, якими окреслена сфера дії норм Кодексу, допускає неоднозначне, множинне тлумачення інших його статей, оскільки передбачається, що відносини у сфері оподаткування можуть регулюватися цим Кодексом”, “іншими законами з питань оподаткування”, “податковим законодавством”,“законами з питань митної справи”. Отож, запропонований авторами проекту підхід призводить до “розмитості” визначення предмета регулювання податкового кодексу, відсутності єдиного методу регулювання податкових відносин у спеціальному кодифікованому законодавчому акті, а, відтак, і до неповноти правового регулювання податкових відносин у разі прийняття Кодексу у такій редакції.

Водночас слід звернути увагу на тому, що внаслідок проведеної при складанні Кодексу спроби систематизації чинних податкових законодавчих актів до тексту проекту включені не тільки ті положення, які на теперішній час є окремими законами (про податок на доходи фізичних осіб, про податок на додану вартість тощо), але й такі, що є складовими чинних законів. Проте у Прикінцевих положеннях Кодексу до переліку законів, що втрачають чинність з дати набрання ним чинності, ці законодавчі акти включені без будь-яких застережень у повному обсязі, а не тільки в частині податкового регулювання. За такого підходу з 1 січня 2011 року значне коло відносин залишиться поза межами правового регулювання.

Наприклад, до проекту увійшли лише частково положення, що зараз регулюються Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, зокрема про погашення податкових зобов’язань платників податків. Проте зазначений Закон містить й інші норми, зокрема щодо встановлення порядку погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також визначення повноваження органів соціального захисту, які за змістом цього Закону є контролюючими органами, щодо нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників цих зборів. Крім того, норми цього Закону відповідно до нещодавно прийнятого у новій редакції Бюджетного кодексу України мають регулювати також питання погашення та обслуговування кредитів, наданих за рахунок бюджетних коштів або позик, залучених державою чи під державні гарантії. Проте з 1 січня 2011 року згідно з Прикінцевими положеннями Кодексу втрачають чинність і ці норми зазначеного Закону. Отже, за такого підходу у регулюванні відносин у зазначеній сфері виникне прогалина.

3. Потребує системного доопрацювання систематизація податкового законодавства в частині приведення у відповідність з нормами Податкового кодексу внутрішніх посилань у чинних законодавчих актах на назви та норми тих законів, які з набранням чинності цим Кодексом втрачають чинність.

Такі посилання є, наприклад, у Законі України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, який прийнятий у липні 2010 року та з 1 січня 2011 року набирає чинності. Зокрема, відповідно до пункту 2 його Прикінцевих положень “з дня набрання чинності цим Законом суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян”, нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону”.

4. Слід наголосити щодо необхідності взаємоузгодження положень Податкового кодексу та Бюджетного кодексу України, які набирають чинності одночасно – з 1 січня 2011 року. Адже ці законодавчі акти визначають засади формування бюджетної системи держави та є основою для складання, прийняття і контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Окремі положення проекту Кодексу не узгоджуються з нормами нової редакції Бюджетного кодексу України. Так, проектом передбачено, що у складі бюджетів створюються державні цільові фонди (дорожні, інвестиційні, страхові (стаття 164.2.14) й інші), однак відповідно до Бюджетного кодексу України бюджет поділяється на загальний і спеціальний фонди.

Крім того, частиною п’ятою статті 13 Бюджетного кодексу України встановлено, що “розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові частини визначаються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України”.

Відтак, необхідно з урахуванням цієї концептуальної норми Бюджетного кодексу України уточнити ті положення проекту, відповідно до яких цим Кодексом мають визначатися питання зарахування та цільового використання надходжень до бюджету.

5. Слід також структуру проекту, що нині складається із штучно об’єднаних законодавчих актів, норми яких викладені у вигляді відповідних розділів Кодексу про окремі види податків і зборів, а також нумерацію статей, глав, розділів Кодексу привести у відповідність до вимог нормопроектування та юридичної техніки.

ІІ. Щодо невідповідності окремих положень проекту Кодексу нормам Конституції України

1. За змістом деяких положень законопроекту ті чи інші питання, пов’язані з обрахуванням бази оподаткування чи іншими елементами правового регулювання справляння податків, мають вирішуватися Кабінетом Міністрів України, а також Міністерством фінансів України. Зокрема, до таких повноважень можна віднести визначення розміру та механізму справляння збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, розміру та механізму справляння збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, переліку товарів (продукції), звільненої від оподаткування (статті 39, 253, 259, 265, 286).

Тим самим не враховуються вимоги статей 6, 19, 75 і 92 Конституції України стосовно необхідності визначення законом підстав і меж повноважень, способу їх здійснення органами державної влади, їх посадовими особами та щодо встановлення податків і зборів виключно законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях (зокрема, від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000, від 9 жовтня 2008 року № 22-рп/2008, від 23 червня 2009 року № 15-рп/2009, від 11 травня 2010 року № 13-рп/2010) неодноразово висловлював правову позицію, за якою “Конституцією України не передбачено права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади“ (у цьому випадку — Кабінету Міністрів України, Міністерству фінансів України). “Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує конституційний принцип поділу державної влади, що суперечить вимогам статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України“ (Рішення Конституційного Суду України від 20 травня 2010 року №14-рп/2010).

Це саме стосується тимчасових положень та змін до деяких законів, під час підготовки яких також не було враховано вимог статті 95 Конституції України та правова позиція, висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Зокрема, підпунктом 2 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень пропонується: “тимчасово до 1 січня 2015 року сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м’ясо та м’ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м’ясо в живій вазі.

Порядок нарахування, виплати і використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України”.

Відповідно до підпункту 3 пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень “до 1 січня 2016 року звільняються від сплати земельного податку суб’єкти кінематографії (виробники національних фільмів), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, - за земельні ділянки, що забезпечують виробництво національних фільмів”.

Змінами до Закону України „Про поводження з радіоактивними відходами” пропонується частину четверту статті 4 викласти у такій редакції:

„Ставки та порядок справляння екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, встановлюються Податковим кодексом України, порядок використання коштів Фонду встановлюється Кабінетом Міністрів України”.

У Законі України „Про охорону навколишнього природного середовища” пропонується статтею 46 визначити порядок розподілу екологічного податку, за яким “з 1 січня 2014 року 50 відсотків суми коштів зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету України і спрямовуються на фінансування виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств в межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України”.

Статтю 3 Закону України “Про джерела фінансування дорожнього господарства України” пропонується доповнити частиною шостою такого змісту: “Перелік об’єктів та обсягів бюджетних коштів на будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт автомобільних доріг загального користування державного значення затверджується Кабінетом Міністрів України”.

2. Пунктом 46.5 проекту передбачено, що ’форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України та Комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики. У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами)”.

Наведене положення проекту, на наш погляд, не враховує вимог частини другої статті 19, статті 89 Конституції України, а також норм Закону України “Про комітети Верховної Ради України” та правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 27 травня 2009 року №12-рп/2009 щодо правового статусу, функцій та організаційних основ діяльності комітетів Верховної Ради України.

3. Положення пункту 16.4.10 проекту, згідно з яким на платників податків покладається обов’язок “допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом”, та кореспондуюча норма, за якою “порядок проведення обстежень встановлюється Кабінетом Міністрів України”, не враховують вимог статті 30 Конституції України, за якою не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Зазначене також не враховує вимог пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, частини сьомої статті 319 Цивільного кодексу України, за якою діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такі самі зауваження стосуються пункту 20.1.11 статті 20 проекту.

4. Підпунктом 24 пункту 22 розділу XIX «Прикінцеві та перехідні положення» проекту Кодексу щодо внесення змін до Господарського кодексу України передбачено надати пільги державному підприємству обслуговування повітряного руху України “Украерорух”, а також державним підприємствам “Міжнародний дитячий центр “Артек” і “Український дитячий центр “Молода гвардія” щодо порядку спрямування чистого прибутку (доходу) до загального фонду Державного бюджету України. Це, як вбачається, не враховує вимог частини третьої статті 18 Господарського кодексу України, за якою органам державної влади забороняється приймати акти та вчиняти дії, які необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності.

До того ж закріплення у Кодексі власних назв підприємств не відповідає статті 116 Конституції України, за якою уряд здійснює управління об’єктами державної власності, в частині встановлення обмежень на визначення організаційно-правових форм юридичних осіб, у віданні яких перебуває державне майно.

5. Відповідно до пункту 25 розділу ХIХ “Прикінцеві та перехідні положення” проекту “нормативні акти Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та інших міністерств, відомств, прийняті до набрання чинності цим Кодексом на виконання законів з питань оподаткування та нормативні акти, які використовуються при застосуванні норм законів про оподаткування (в тому числі акти законодавства Союзу РСР) застосовуються, в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу”.

Проте це положення не враховує вимог статті 19 Конституції України щодо визначення способу здійснення повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами виключно Конституцією та законами України, в тому числі щодо способу оцінки актів на предмет їх застосування, а також статті 117 Конституції України в частині повноважень Верховної Ради України щодо актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та порядку втрати ними чинності.

Це саме стосується положень пункту 14.1.231, згідно з якими “собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу ІІІ цього Кодексу - витрати, що прямо пов’язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу” — в частині визначення меж застосування положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Вважаємо за необхідне висловити такі зауваження та пропозиції до окремих розділів проекту Кодексу.

До розділу I “Загальні положення”

1. У проекті недиференційовано вживаються терміни “податкове законодавство”, “акти податкового законодавства”, “інші закони з питань оподаткування”, що унеможливлює чітке віднесення, наприклад митного законодавства, до однієї із згаданих категорій. Крім того, у проекті не дотримано єдиного принципу щодо застосування термінів “податку” і “збору”, а, зокрема, застосовуються такі поняття, як “податки і збори”, “податки”, “податки і збори (обов’язкові платежі)”, “плата”, “митні податки і збори (обов’язкові платежі)” ,“митні платежі”.

Пропонуємо однозначно визначитися із застосуванням наведених понять у тексті проекту.

2. Як вбачається із змісту статей 15, 35, 36, 37 проекту, деякі питання регулюватимуться цим Кодексом та іншими законами з питань оподаткування (об’єкти оподаткування, граничні розміри ставок загальнодержавних податків і зборів), тобто йдеться про “паралельне регулювання”.

Крім того, у розділі II “Адміністрування податків і зборів (обов’язкових платежів)” пропонується, що у разі, “коли іншими розділами цього Кодексу або законодавством з питань митної справи (далі - митне законодавство) визначається спеціальний порядок адміністрування окремих податків та зборів, використовуються правила, визначені в іншому розділі або митному законодавстві”. Натомість у проекті відсутні засади (підстави) запровадження такого порядку для окремих податків і зборів.

3. Відповідно до пункту 2.1 статті 2 проекту зміна положень цього Кодексу або законів з питань оподаткування (всіх, в тому числі тих, що не увійшли до тексту Кодексу) може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу, що, як вбачається, певним чином обмежує повноваження Верховної Ради України, передбачені пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, та право законодавчої ініціативи суб’єктів відповідного права, визначені частиною першою статті 93 Конституції України.

Такі самі зауваження стосуються пункту 7.3 статті 7 проекту, якими, поміж іншого, встановлюються вимоги до змісту законів з питань оподаткування.

4. За пунктом 3.1 статті 3 проекту Верховну Раду Автономної Республіки Крим як представницький орган Автономної Республіки Крим віднесено до органів місцевого самоврядування. У розвиток цього припису проектом наділено Верховну Раду Автономної Республіки Крим таким непритаманним їй повноваженням, як встановлення місцевих податків та зборів (пункт 4.15 статті 4, пункт 8.3 статті 8, пункт 12.1.2 статті 12 тощо).

Однак це не відповідає нормам:

1) Конституції України, в якій Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню в Україні присвячено різні розділи – відповідно Х і ХІ;

2) Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України “Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим”) та Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», якими не визначено статус Верховної Ради АР Крим як органу місцевого самоврядування;

3) Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтями 10 і 11 якого встановлено вичерпний перелік органів місцевого самоврядування, при цьому Верховну Раду Автономної Республіки Крим до них не віднесено.

Таким чином, з метою узгодження проекту з Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим та наведеними законами України з тексту пункту 3.1 статті 3 проекту слід виключити слово «інших», а також з відповідних статей проекту виключити положення про наділення Верховної Ради Автономної Республіки Крим повноваженням встановлювати місцеві податки і збори.

5. Пунктом 12.3 статті 12 передбачено, що «сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень та з урахуванням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів».

Дія ж цього Закону поширюється не тільки на органи місцевого самоврядування, а й на Верховну Раду України та Верховну Раду Автономної Республіки Крим. Однак проект не містить застереження при виконанні аналогічного за своєю суттю повноваження, яке здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим (пункт 12.2 цієї ж статті) чи парламентом України (пункт 12.1).

Відтак, зазначені положення мають бути узгоджені між собою.

6. Підпункт 12.3.5 статті 12 в частині «затвердження» органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів не узгоджується із статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за яким «рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень».

Тому зазначений підпункт слід привести у відповідність з базовим законом.

7. Повноваження сільських, селищних, міських рад у сфері податків і зборів викладені несистемно (пункти 12.3 і 12.4 статті 12), при цьому за змістом вони частково перетинаються між собою.

Відтак, для усунення неоднозначності їх застосування вони мають бути викладені в одному пункті – 12.3.

8. Оскільки елементи загальнообов’язкових зборів визначені проектом аналогічними елементами податку, пропонуємо назву статті 7 “Загальні засади встановлення податків” означити, як “Загальні засади встановлення податків і зборів”.

9. У підпункті 9.1.17 пункту 9.1 статті 9 “мито” визначено загальнодержавним податком. Пропонуємо уточнити, що це має бути лише ввізне (вивізне) мито, оскільки державне мито відповідно до вимог проекту визначено обов’язковим (неподатковим) платежем.

10. З метою уникнення неоднозначного застосування положень статті 11 “Спеціальні податкові режими” та статей 209-210 розділу V “Податок на додану вартість” слід визначитися щодо термінології “спеціальні податкові режими” та “спеціальні режими оподаткування”, а також узгодити ці статті між собою.

Пропонуємо назви статей розділу V “Податок на додану вартість” викласти таким чином: “Особливості оподаткування діяльності з виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату” та “Особливості оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства”.

11. Пунктом 11.4 статті 11 проекту передбачено, що не визнаються спеціальними режимами податкові режими, які не визначені такими цим Кодексом, тобто встановлюється пріоритет регулювання Податковим кодексом над регулюванням іншими законами України. Цим, як вбачається, не враховуються вимоги частини другої статті 8 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

12. Вважаємо невластивим для унормування положень Кодексу як законодавчого акта викладення змісту пропозицій (пункт 12.1 статті 12) щодо віднесення до повноважень Верховної Ради України права “визначати на території України положення(?), що зазначені в пунктах 7.1-7.2 статті 7 цього розділу щодо загальнодержавних та місцевих податків та зборів”.

Таке ж зауваження стосується пропозицій, наведених у пункті 12.2 цієї статті щодо повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Доцільно чітко визначити перелік повноважень зазначених органів щодо встановлення (визначення) податків і зборів.

13. Потребує суттєвого доопрацювання зміст переважної більшості термінів, які без урахування структури та змісту проекту Кодексу включені в алфавітному порядку до його статті 14.

На нашу думку, поняття, які мають загальний характер застосування до того чи іншого податку чи збору, слід було б визначити у розділі I “Загальні положення”, а терміни та поняття, визначення яких має специфічний, властивий лише тому чи іншому виду платежу, мав би бути розміщений у тому розділі проекту, який регулює відповідний вид податку чи збору.

14. Слід звернути увагу, що деякі поняття вже визначено чинними законодавчими актами, тому немає потреби перевантажувати статтю 14 “визначення понять” такою кількістю термінів.

Деякі з них, зокрема, «алкогольні напої», «пиво», «спирт етиловий», «тютюнові вироби» вже закріплено у Законі України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів«; «біоетанол» — у Законі України «Про альтернативні види палива»; «вироблена продукція», «значні запаси корисних копалин», «компенсаційна продукція», «незначні запаси корисних копалин», «пункт виміру» — у Законі України «Про угоди про розподіл продукції»; «земельна ділянка» — у Земельному кодексі України; «земельні поліпшення» – у Законі України «Про оцінку земель»; «консолідований іпотечний борг» — у Законі України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; «корпоративні права», «господарська діяльність» — у Господарському кодексі України; «корисні копалини» — у Гірничому законі України; «кошти», «операційний (банківський) день», «орган стягнення», «штрафна санкція (штраф)» — у Законі України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»; «магазин безмитної торгівлі», «резиденти», «нерезиденти» — у Митному кодексі України; «операція з давальницькою сировиною», «давальницька сировина» – у Законі України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах»; «працівник», «роботодавець» — у Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; «прибудинкова територія» — у Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»; «дані державного земельного кадастру» – у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; «розміщення відходів» — у Законі України «Про відходи»; «суб'єкт владних повноважень» – у Кодексі адміністративного судочинства України; «цільове призначення земельної ділянки» — у Законі України «Про землеустрій».

Пропонуємо виключити визначення таких термінів з тексту проекту. У зв’язку з цим стаття 14 відповідатиме положенням пункту 5.3 статті 5, якою передбачено, що “інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, наведеному в інших законах”.

15. У визначенні терміна «власники земельних ділянок» слова «відповідно до законодавства» слід замінити словами «відповідно до закону» з метою узгодження із статтями 41 і пунктом 7 статті 92 Конституції України, за якими право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, а також виключно законом визначається, зокрема правовий режим власності. Це ж стосується терміна «землекористувачі», який, до того ж, не відповідає пункту 5 статті 92 Конституції України.

16. Термін «безнадійна заборгованість» (пункт 14.1.11 статті 14) слід узгодити з положеннями статті 89 Цивільного кодексу України та розділами IV-V Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в частині державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Пунктом 14.1.254 статті 14 проекту визначається термін «торгівля у розстрочку» та встановлюється, що правила торгівлі у розстрочку установлюються Кабінетом Міністрів України, чим, на нашу думку, не враховуються загальні умови укладання та виконання господарських договорів, визначені главою 20 Господарського кодексу України та главою 53 Цивільного кодексу України.

Визначення термінів «значні запаси корисних копалин» та «незначні запаси корисних копалин» (підпункти 79 і 118 пункту 1 статті 14) не випливає з положень Кодексу України про надра, який таких понять не містить. Так, згідно із статтею 5 цього Кодексу всі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, із запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин – резерв цього фонду. До того ж Державний фонд родовищ корисних копалин відповідно до цієї статті є частиною Державного фонду надр. Терміни “значні і незначні запаси корисних копалин” у проекті Кодексу вжито в розумінні положень Закону України «Про угоди про розподіл продукції», який не є базовим законом у регулюванні відносин щодо користування надрами.

17. З метою однозначного застосування норм Податкового кодексу слід дати визначення деяких термінів та понять, наведених у проекті.

Зокрема, “адміністрування” податків і зборів, “механізм їх справляння” (стаття 7), “розмір ставок збору” (стаття 7), “інформаційне декларування (стаття 46), “об’єкти пов’язані з оподаткуванням” (стаття 63), “офшорна зона” (стаття 161), “доступне житло” (стаття 197), “позитивна податкова історія” (стаття 200), “фінансові гарантії” (стаття 206), “належно оформлена митна декларація” (стаття 213), “корегуючий коефіцієнт” (статті 249, 253, 259, 263), “кумулятивне” визначення коефіцієнту індексації” (стаття 264).

 

18. На наш погляд, недоцільно бланкетні посилання включати до статті 14 розділу I, оскільки це обтяжує проект і призводить до неповноти врегулювання відповідних питань у розділах про окремі види податків і зборів. Наприклад:

“14.1.63. збір, оподаткування, платник збору - збір за спеціальне використання води, оподаткування збором за спеціальне використання води, платник збору за спеціальне використання води. Застосовується для розділу XVІ цього Кодексу.

14.1.64. збір, оподаткування, платник збору - збір за спеціальне використання лісових ресурсів, оподаткування збором за спеціальне використання лісових ресурсів, платник збору за спеціальне використання лісових ресурсів. Застосовується для розділу XVІІ цього Кодексу.

14.1.65. збір за спеціальне використання лісових ресурсів - це загальнодержавний збір, який справляється як плата за спеціальне використання лісових ресурсів. Застосовується для розділу XVІІ цього Кодексу”;

“14.1.72. земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIIІ цього Кодексу)”.

19. Застосування поняття «міжнародні правовідносини» у тому чи іншому контексті проекту створює враження не конкретних правовідносин відповідно до дво- або багатосторонніх міжнародних договорів України, а правовідносин універсального і загального характеру. Оскільки у тексті можна зустріти декілька різновидів міжнародних договорів: чинних, угод, просто міжнародних договорів і міжнародних договорів України, пропонуємо уточнити ці положення, доповнивши словами: “відповідно до міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України”,

20. Пунктом 16.4.1 статті 16 проекту передбачається обов’язок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених законодавством. Проте це не враховує вимог статті 67 Конституції України, а також рішень Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005, від 23 червня 2009 року № 15-рп/2009, за якими “Виконання конституційного обов'язку, передбаченого статтею 67 Конституції України, реалізується сплатою кожним податків і зборів. Встановлення системи оподаткування, податків і зборів, їх розмірів та порядку сплати є виключною прерогативою закону”.

21. Пунктом 17.1.9 статті 17 проекту гарантується безумовне право платника податків на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та які стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків. Це, як вбачається, не враховує вимог частини другої статті 32 Конституції України, якою встановлюються винятки у випадках, визначених законом.

22. Проектом передбачено положення (стаття 20), відповідно до яких органи державної податкової служби під час здійснення своїх певних функцій мають право перевіряти виконання вимог (дотримання вимог) іншого законодавства, контроль за виконанням (дотриманням) якого покладено на органи державної податкової служби.

Водночас проектом не визначено, за яким саме законодавством (з яких питань) додатково має здійснюватися контроль податковими органами.

23. Пунктом 20.1.29 проекту передбачається право органів державної податкової служби здійснювати контроль за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чим, як вбачається, не враховуються вимоги частини третьої статті 14 Господарського кодексу України, за якою відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

Також некоректним як для Податкового кодексу є надане статтею 22 визначення об’єктів оподаткування як об’єктів, визначених податковим законодавством, оскільки цей Кодекс по своїй суті є комплексним нормативним актом і повинен містити всі основні інститути податкового права, в тому числі об’єкт оподаткування, а не відсилати до «законодавства». При цьому слід звернути увагу, що поняття «законодавство» включає не тільки закони, а й підзаконні акти, тому зазначене положення проекту порушує вимоги Конституції України, відповідно до якої податки та всі їх елементи, в тому числі об’єкт оподаткування, встановлюються виключно законами України.

Аналогічні зауваження стосуються також статей 30, 35 і 36 проекту, які посилаються на законодавство при визначенні податкових пільг, порядку сплати податків та податкового обов’язку.

24. Проект містить положення статті 39 проекту щодо методики визначення та порядку застосування “звичайної ціни”, яка є ключовою складовою обчислення бази оподаткування податків і зборів. Зазначені положення не мають прямої дії. Ця методика, як вбачається, має встановлюватися або затверджуватися Кабінетом Міністрів України чи іншими органами виконавчої влади, наведеними у статті 39 проекту. Це положення суперечить статті 7 проекту, якою встановлено, що всі елементи податку чи збору мають визначатися Податковим кодексом України.

Пунктом 39.18 статті 39 проекту передбачено, що великий платник податків може звернутися до центрального органу державної податкової служби із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування щодо порядку визначення звичайних цін (методів). Такі договори укладаються та виконуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак, на нашу думку, застосування договірних відносин при визначенні елементів механізму справляння податків суперечить цивільно-правовій природі договору, який ґрунтується на принципах юридичної рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності сторін договору та свободі договору (статті 1-3, 6, 509, 510, 626, 627 Цивільного кодексу України). Оскільки одна із сторін договору – центральний орган державної податкової служби — є центральним органом виконавчої влади, який здійснює певні владні повноваження, а саме — контроль за дотриманням податкового законодавства, то використання для виконання цих повноважень договірного цивільно-правового інституту вбачається невиправданим.

Крім того, можливість застосування договірних відносин при визначенні звичайної ціни лише щодо “великих платників податків” та визначення порядку укладання та виконання договорів Кабінетом Міністрів України не узгоджується з принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 проекту, що полягають у рівності всіх платників податків перед законом (“недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації”), єдиному підході до встановлення податків і зборів (“визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку”), а також статті 7 проекту Кодексу.

Пунктом 39.18 статті 39 проекту передбачається, що порядок укладення та виконання договорів про ціноутворення для цілей оподаткування встановлюється Кабінетом Міністрів України, чим, як вбачається, не враховуються загальні умови укладання господарських договорів, визначені главою 20 Господарського кодексу України та главою 53 Цивільного кодексу України.

25. Проектом визначається розмір ставок місцевих податків і зборів (зокрема, підпункт 266.4.1 пункту 266.1 статті 266 – збір за місця для паркування транспортних засобів, підпункт 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 — збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, стаття 268 – туристичний збір та інші). Водночас при наданні повноважень місцевим радам щодо визначення податку чи збору для сплати на своїй території не врахована, з нашої точки зору, вимога, яка випливає з концепції Кодексу щодо встановлення ставок таких податків і зборів органами місцевого самоврядування на території сіл, селищ, міст, але в межах розмірів, визначених Верховною Радою України. Тобто прерогатива визначення механізму справляння (сплати) та розміру ставок податків і зборів має належати Верховній Раді України, як того вимагає стаття Конституції України (стаття 92).

До розділу ІІ “Адміністрування податків,

зборів (обов’язкових платежів)”

1. У пункті 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 слід уточнити які саме ‘інші податки” відповідно до податкового законодавства справлятимуться митними органами у разі ввезення (вивезення) товарів.

2. Статтею 52 проекту передбачена можливість надання контролюючими (податковими та митними) органами платникам податків податкових роз’яснень та податкових консультацій. При цьому передбачено, що платник податків, який діяв відповідно до податкової консультації та/або податкового роз'яснення, наданих у письмовій формі, не може бути притягнуто до відповідальності, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або податкове роз'яснення були змінені або скасовані (стаття 53 проекту).

На наш погляд, такий законодавчий підхід не є коректним з огляду на таке:

а) оскільки передбачено, що контролюючі органи надають консультації та податкові роз'яснення, що включає також акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших органів влади, чим, як вбачається, не враховуються вимоги частини другої статті 19 Конституції України в частині встановлення меж повноважень органів державної влади Конституцією та законами України;

б) зазначені положення не узгоджено ні з Кримінальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення, ні з розділом цього проекту, що стосується фінансової відповідальності, які не передбачають такої підстави для звільнення платника податку відповідно від кримінальної, адміністративної чи фінансової відповідальності;

в) стаття 53, на наш погляд, сприяє виникненню ситуацій, коли контролюючі органи надаватимуть різним платникам податків різні роз’яснення чи консультації з однакових питань, тим самим створюючи правову невизначеність у зазначеній сфері. Відтак, передбачаючи можливість звільнення платника податків від відповідальності, у разі якщо він діяв відповідно до письмової консультації чи письмового роз’яснення контролюючого органу, в тому числі і на підставі її зміни, наприклад за рішенням суду про визнання її неправомірною, на нашу думку, закладається потенційно можлива корупційна схема уникнення від юридичної відповідальності винної особи.

3. З метою забезпечення виконання вимог статті 19 Конституції України у статті 62 проекту необхідно уточнити поняття “інші способи контролю”, які згідно із цим Кодексом мають застосовувати органи державної влади відповідно до своїх повноважень.

4. Пунктом 73.6 статті 73 проекту встановлено, що обмеження щодо надання органам державної податкової служби інформації, передбаченої у статті 72 цього Кодексу (зокрема, від платників податків та податкових агентів; від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України; від банків, інших фінансових установ про наявність та рух коштів на рахунках платника податків; від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів; від підрозділів податкової служби та митних органів; оприлюднена та/або добровільно або за запитом надана органу державної податкової служби), можуть встановлюватися виключно цим Кодексом. Передбачено також, що у разі коли іншими законодавчими актами встановлюються інші обмеження або порядок подання податкової інформації, ніж визначені цим Кодексом, застосовуються норми цього Кодексу. Зазначене не враховує вимог Конституції України (статті 31, 32).

Основним Законом України передбачено гарантію таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, винятки з якої можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Видається неконституційною норма проекту щодо визначення поняття «податкова інформація» та порядку надання й отримання такої інформації також з таких міркувань.

По-перше, саме по собі визначення не окреслює окремого кола відомостей або даних, які становлять податкову інформацію, а формулювання «відомості і дані необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій» розповсюджується практично на будь-яку інформацію. По-друге, правило, за яким порядок надання та отримання податкової інформації визначається Кабінетом Міністрів України, порушує вимоги статей 31 і 32, відповідно до яких кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, при цьому не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

До того ж підпунктом 33 пункту 22 розділу XIX «Прикінцеві та перехідні положення», яким вносяться зміни до Закону України «Про інформацію», передбачається, що порядок надання та отримання податкової інформації органами державної податкової служби визначається Кабінетом Міністрів України. Як випливає із визначення «податкова інформація», така інформація містить персональні дані. Оскільки персональні дані є конфіденційною інформацією про особу (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року №5-зп у справі Устименка К.Г.), порядок надання цих даних мав би встановлюватися цим Кодексом, що відповідало б вимогам частини другої статті 32 Конституції України.

5. У статті 100 необхідно зазначити правову природу “договорів про розстрочення та відстрочення” грошових зобов’язань. Слід уточнити таке: у випадках, наведених у цій статті випадках, має укладатися договір між сторонами про розстрочення або відстрочення грошових зобов’язань чи подаватися заява платника податків і зборів - боржника про надання відстрочення або розстрочення таких зобов’язань є договором.

6. Аналіз положень глави 8 «Відповідальність» проекту дозволяє дійти висновку, що за одні і ті самі правопорушення особу може бути притягнуто до відповідальності на підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення та Податкового кодексу України (стаття 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статті 117, 120 проекту). Такий підхід не враховує приписів частини першої статті 61 Конституції України, за якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Статті 109, 110, 111, 112, пункт 113.3 статті 113, стаття 115, пункт 116.1 статті 116 проекту не враховують приписи пункту 22 статті 92 Конституції України щодо визначення виключно законами України засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

До пункту 125.2 статті 125 проекту, в якому визначено, що діяльність суб’єктів господарювання припиняється до дня сплати відповідних штрафів, необхідно зауважити, що Господарський кодекс України не передбачає такої санкції, як припинення діяльності суб’єктів господарювання у разі несплати штрафів.

До розділу IV “Податок на доходи фізичних осіб”

1. З метою однозначного застосування положень проекту пропонуємо визначити поняття “податкова соціальна пільга”, “інвестиційний прибуток”, ”дисконтні доходи”, “іноземна юрисдикція”, “поштові податки”.

2. Вважали б за необхідне у пункті 173.1 уточнити, що запропонована ставка податку за операціями з продажу об’єктів рухомого майна, наведена у цьому пункті за ставкою 1 відсоток, може застосуватися лише щодо одного такого об’єкта рухомого майна та протягом певного, обумовленого у цьому пункті строку його продажу. Ця норма без такого уточнення містить незавершений механізм правового регулювання зазначених операцій.

Це зауваження стосується також пункту 179.9, в якому розрахунки окремих видів доходів (витрат), які отримуватиме незначна кількість платників податку, запропоновано розміщувати у додатках до податкової декларації, які заповнюються виключно платниками податку за наявності таких доходів (витрат). Пропонуємо уточнити наведений термін “незначна кількість платників податку” щодо категорії таких платників або стосовно визначення окремих видів доходів (витрат) таких платників податку.

Крім того, у цьому ж пункті потребують уточнення критерії поняття “інформації, достатньої для ідентифікації” платника податку, оскільки у проекті не зазначена особа, яка має визначити рівень достатності такої інформації.

Аналогічне зауваження стосується підпункту “а” пункту 176.1 статті 176 щодо зобов’язання платника податку вести облік доходів і витрат в “обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу”.

До розділу V “Про податок на додану вартість”

1. Пунктом 197.1 встановлюється перелік операцій, звільнених від оподаткування, у тому числі операції з “постачання товарів/послуг в частині суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету”. Оскільки термін “виробничі дотації бюджету” бюджетним законодавством не визначено, пропонуємо його визначити у проекті.

Таке ж зауваження стосується терміна “доступне житло” (пункт 197.1.14).

 

2. Підпункт 206.4 статті 206 передбачає, що у разі ввезення на митну територію України фізичними особами особистих речей, товарів та транспортних засобів порядок стягнення податку, що підлягає сплаті у разі переміщення товарів через митний кордон України, а також умови, на яких товари підлягають звільненню від оподаткування, визначаються “митним законодавством”. У цьому випадку Кодексом не вирішується питання про чинність чи визнання таким, що втратить чинність, Закону України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”, яким регулюються наведені питання.

 

До розділу VI “Акцизний податок”

1. Оскільки у статті 213 проекту об’єктом оподаткування встановлено перелік операцій з реалізації (передачі), ввезення підакцизних товарів у випадках, наведених у цій статті, у положеннях зазначеного розділу поняття “акцизний податок на підакцизні товари” слід замінити поняттям “акцизний податок по операціях з реалізації (передачі), ввезення підакцизних товарів”.

 

2. У третьому реченні підпункту 213.3.3 пункту 213.3 статті 213 потребує уточнення термін “інша вимога”, яку передбачається встановлювати і для цілей акцизного збору як захід гарантування, визначений митним законодавством.

 

До розділу VIII «Екологічний податок»

1. Як зазначено у статті 240, платниками екологічного податку є підприємства, які не провадять господарської (підприємницької діяльності). Ця пропозиція має бути узгоджена із статтею 62 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємство визначено як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

2. У підпункті 1.3 пункту 1, пункті 5 статті 240, підпункті 1.3. пункту 1 статті 242, назві статті 246, пункті 2 статті 250 проекту Кодексу потребує узгодження словосполучення «…місця чи на об’єктах» у всіх відмінках із положеннями Закону України «Про відходи» (статті 1, 13, 14, 17, 21, 23 тощо) з виключенням слова «на».

 

3. У пункті 250.3 статті 250 проекту абзац другий слід узгодити з абзацом першим цього пункту шляхом заміни словосполучення «…дозволів (лімітів)» словосполученням «…дозволів із встановленими лімітами» у відповідних відмінках, оскільки правова природа лімітів і дозволів є відмінними.

4. У підпункті 250.11.1 пункту 250.11 статті 250 проекту йдеться про подання податкової декларації щодо кожного стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведеного для розміщення відходів місця чи об’єкта, розташованого на території кількох сільських, селищних або міських рад. Однак слід зазначити, що Конституцією України не унормовано та не вживається словосполучення «територія відповідного органу місцевого самоврядування».

«Територією» згідно із Законом України «Про планування і забудову територій» є частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами.

Тобто у цьому випадку має йтися про територію села, селища або міста (адміністративно-територіальної одиниці) з встановленими межами, а не відповідної ради, яка відповідно до своєї правової природи та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами) в принципі не може мати територію, а лише повноваження.

До розділу IX “Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами танафтопродуктоводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України”

Статтю 255 “Контроль та відповідальність платників” пропонуємо виключити з тексту цього розділу. Оскільки зміст цієї норми є загальним для всіх платників податків і зборів, а тому має міститися у “Загальних положеннях” проекту.

До розділу X ”Рентна плата за нафту природний газ і газовий конденсат що видобуваються в Україні”

Статтю 261 “Контроль та відповідальність платників” пропонуємо виключити з тексту цього розділу, оскільки зміст цієї норми є загальним для всіх платників податків і зборів, а тому має міститися у “Загальних положеннях” проекту.

До розділу XI «Плата за користування надрами»

1. У підпункті 263.1.2 пункту 1 статті 263 проекту слова «платниками - власниками спеціальних дозволів» є юридично некоректними, оскільки дозволи, на наш погляд, не є власністю особи, яка їх отримала.

2. Положення підпункту «а» підпункту 263.2.3 пункту 263.2 статті 263 проекту, якими встановлено обмеження прав землевласників та землекористувачів на видобування корисних копалин місцевого значення та розпорядження ними, слід узгодити з положеннями статей 23 і 29 Кодексу України про надра, в якому таких обмежень не передбачено. До того ж це не відповідає приписам статті 22 Конституції України, за якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У зв’язку з цим із зазначеного підпункту необхідно виключити слова «якщо їх використання не передбачає отримання економічної вигоди з передачею чи без передачі права власності на них».

3. В абзаці «г» підпункту 3 пункту 2 статті 263 проекту після слів «в державному балансі» доповнити словом «запасів», узгодивши таким чином із положеннями статей 42 і 44 Кодексу України про надра.

4. У пункті 11 статті 263 проекту в таблиці слова «видобування позабалансових запасів корисних копалин» слід замінити словами «видобування корисних копалин, не врахованих у державному балансі запасів корисних копалин», що відповідатиме вимогам статей 42 і 44 Кодексу України про надра та підпункту 3 пункту 2 цієї ж статті проекту.

5. Пункт 264.6 статті 264 “Контроль та відповідальність платників” слід включити до “Загальних положень” проекту.

До розділу XII “Місцеві податки і збори”

Щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Статтею 265 проекту пропонується встановити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що пунктом 10.1.1 проекту віднесено до місцевих податків. Однак, на нашу думку, таке визначення податку потребує уточнення з огляду на те, що відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України основною ознакою нерухомого майна є його нерозривний зв'язок із земельною ділянкою, на якій такий об’єкт розташований. Тому з метою уникнення різнотлумачення положень щодо визначення об’єкта оподаткування за цим видом податку слід уточнити, в чому саме полягає відмінність нерухомого майна від земельної ділянки.

Крім того, статтею 265 проекту регламентується порядок справляння податку на нерухоме майно, що є об’єктом житлової нерухомості. Відповідно до пунктів 14.1.129 та 265.4.2 проекту об’єктами житлової нерухомості є будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки, котеджі, прибудова до житлового будинку, гаражі, підвальні приміщення, горища, ветхі та аварійні будинки.

Однак таке визначення об’єкта житлової нерухомості слід привести у відповідність до положень глави 28 Цивільного кодексу України, за якими житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Отже, правовий режим житла діючим цивільним законодавством не розповсюджується на дачні та садові будинки, прибудови до житлових будинків, котеджі, гаражі, підвальні приміщення, горища, ветхі та аварійні будинки, що не призначені та не придатні для постійного проживання в них громадян. Також відповідно до статті 7 Житлового кодексу Української РСР непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення виключаються з житлового фонду і тому не можуть бути об’єктом оподаткування для цього виду податку та не може надаватися на них пільга, як це передбачено пунктом 265.4.1 проекту.

Разом з цим, слід зауважити, що в підготовленому до другого читання проекті Житлового кодексу України (реєстраційний № 2307-д) у визначеннях житлових приміщень різних видів дотримано того ж принципу.

У зв’язку з цим поняття «об’єкт житлової нерухомості» слід привести у відповідність до Цивільного кодексу України та узгодити з понятійним апаратом проекту Житлового кодексу України. Зокрема, віднести до об’єктів житлової нерухомості включені в установленому порядку до житлового фонду житлові будинки, ізольовані квартири і кімнати, що призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до пункту 265.3.2 база оподаткування об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на це при визначенні об’єкта оподаткування слід також врахувати положення частини третьої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої у випадках, передбачених законодавством України, державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, права стосовно якого підлягають державній реєстрації.

Підпунктом «в» пункту 265.1.2 визначено: «якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку кожна з цих осіб за належну їй частку». Однак це положення проекту не відповідає основним засадам інституту спільної сумісної власності, оскільки відповідно до частини третьої статті 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Положення пункту 265.7.4, згідно з яким органи державної реєстрації прав на нерухоме майно зобов’язані подавати органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку податку на об’єкт нерухомого майна, не узгоджується із частиною п’ятою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за якою орган державної реєстрації прав зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Статтею 28 цього Закону встановлено процедуру надання інформації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з Державного реєстру прав, зокрема органи державної податкової служби на підставі письмового запиту мають право отримувати інформаційну довідку з Державного реєстру прав.

Потребують доопрацювання положення пунктів 265.7.2, 265.7.5, 265.7.6, 265.8.1 щодо чіткого визначення моменту виникнення податкового обов’язку у платника податку з житлової нерухомості з урахуванням положень Цивільного кодексу України, зокрема його статті 331, відповідно до якої якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації, та статті 334, за якою якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Отже, зважаючи на викладене, на нашу думку, в положеннях статті 265 не дотримано принципу єдиного підходу щодо встановлення податків та зборів, визначеного в пункті 4.12 проекту, яким передбачено встановлення на законодавчому рівні всіх обов’язкових елементів податку.

Відповідно до статті 265 проекту об’єкти житлової нерухомості, що перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності), не можуть бути об’єктами оподаткування. Це положення порушує вимоги статті 13 Конституції України, згідно з якими усі суб’єкти права власності рівні перед законом, та один із принципів основних засад податкового законодавства щодо рівності усіх платників перед законом (стаття 4 проекту).

Крім того, проектом не передбачається порядок оподаткування об’єктів нерухомості, що не введені в експлуатацію (добудовані, недобудовані), але в яких проживають громадяни.

Не можна погодитися з визначенням терміна «житловий будинок садибного типу», як житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень, оскільки у проекті не передбачено визначення понять “допоміжні (нежитлові) приміщення”.

Пропонуємо узгодити положення пункту 265.4 щодо розмірів зменшення бази оподаткування квартир та житлових будинків та пункту 265.5 щодо застосування ставок податку для квартир та житлових будинків, оскільки у цих пунктах нечітко визначено площу квартири чи житлового будинку з урахуванням пільги, наведеної у пункті 265.4, до якої мають застосовуватися ставки цього податку.

Щодо збору за місця для паркування транспортних засобів

У пункті 266.5 доцільно уточнити , що “ставки збору та порядок сплати збору до бюджету встановлюються відповідною сільською, селищною або міською радою в межах граничних ставок цього податку, визначеного цим розділом“.

Щодо збору за провадження

деяких видів підприємницької діяльності

Проектом регулюються питання оподаткування операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу. Водночас Законом України від 15 травня 2009 року № 1334-IV гральний бізнес в Україні заборонено. Відтак, слід узгодити ці положення між собою.

Потребують узгодження положення підпункту 267.3.1 та підпункту 267.3.2 щодо визначення розміру ставок збору органами місцевого самоврядування.

Щодо туристичного збору

Вважали б за доцільне визначити у проекті об’єкт оподаткування (можливо, операції з надання послуг, з яких має справлятися туристичний збір?).

У цьому розділі відсутнє положення щодо визначення суб’єкта встановлення розміру туристичного збору, який за рішенням сільської, селищної або міської ради може здійснюватися податковими агентами, запропонованими у пункті 268.5.

До розділу XIII “Плата за землю”

1. Положення пункту 275.3 щодо встановлення сільськими, селищними та міськими радами ставок податку за земельні ділянки, визначеними цим пунктом, необхідно узгодити з відповідними положеннями статті 12 розділу I проекту, якими визначаються повноваження органів місцевого самоврядування.

2. У пункту 276.1 статті 276 та пункті 277.2 статті 277 проекту щодо ставок земельного податку за земельні ділянки, зайняті, зокрема садовими кооперативами, слід узгодити із частиною шостою статті 35 Земельного кодексу України, згідно з якою використання земельних ділянок здійснюється саме садівницькими товариствами, а не садовими кооперативами.

3. Пунктом 276.5 статті 276 проекту передбачається, що у разі надання власниками та землекористувачами в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин іншим суб’єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно до статті 274 проекту від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ, залежно від виду економічної діяльності орендаря та статті 275 цього розділу.

Тобто, іншими словами, власники та землекористувачі земельних ділянок у разі надання в оренду земельних ділянок, будівель (споруд) сплачуватимуть земельний податок на відмінних від встановлених цим Кодексом умовах його сплати. До того ж при обчисленні такого земельного податку, який залежить від виду економічної діяльності орендаря, у цій статті не встановлено критеріїв та механізму його обчислення, органу, уповноваженого на це, а також його граничного розміру, що, на наш погляд, не забезпечить повноти правового регулювання при сплаті земельного податку (стаття 19 Конституції України).

4. Підпункти 281.2.1–282.2.5 пункту 281.2 статті 281 проекту щодо визначення розмірів земельних ділянок потребують узгодження з положеннями статті 121 Земельного кодексу України.

5. Оскільки норми Цивільного та Господарського кодексів України не передбачають такої правової форми юридичних осіб, як “госпрозрахункові підрозділи Збройних Сил України” (стаття 278 проекту) та “госпрозрахункові підприємства” (статті 278 та 284 проекту), пропонуємо узгодити ці положення з встановленими цими Кодексами вимогами.

6. З пункту 284.3 статті 284 проекту слід виключити слова «тимчасове», що відповідатиме статті 93 Земельного кодексу України.

7. Стаття 288 щодо орендної плати з метою чіткого та однозначного застосування її на практиці потребує уточнення щодо орендної плати саме земельних ділянок державної та комунальної власності замість скороченого терміна «орендна плата» (підпункт 14.1.137 статті 14 розділу 1).

До розділу XIV “Спеціальні податкові режими”

 

Щодо спрощеної системи оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва

1. У статті 11 розділу 1 проекту передбачено, що спеціальні податкові режими встановлюються цим Кодексом і застосовуються у випадках і порядку, визначеному цим Кодексом. Водночас у пункті 11.4 зазначено, що не визнаються спеціальними податковими режимами податкові режими, що не визначені цим Кодексом. Натомість у тексті проекту відсутні норми щодо технологічних парків, територій пріоритетного розвитку, економічних зон тощо, щодо яких застосовано особливий режим господарської діяльності. Виникає питання — чи застосовуватиметься до таких суб’єктів спеціальні податкові режими?

2. Оскільки положення підпункту 291.6 має тимчасовий характер, пропонуємо перенести його до Перехідних положень проекту.

3. Відповідно до пункту 299.8. у разі «якщо платник податку провадить господарську діяльність із використанням найманої праці, то для кожної особи, яка перебуває з ним у трудових відносинах, орган державної податкової служби видає такому платникові податку довідку про трудові відносини фізичної особи з платником податку». Проте мета, зміст та необхідність видачі такої довідки, яка має повертатися разом із Свідоцтвом після закінчення строку дії до органу державної податкової служби, проектом не визначаються. Водночас пунктом 300.8 передбачається відповідальність платника податку за неоформлення трудових відносин у разі фактичного використання найманої праці.

4. Потребує редакційного уточнення положення пункту 292.4 статті 292 щодо визначення дати отримання доходу, а саме — для дати отримання доходу мають бути наявними всі підстави, наведені у цьому підпункті, одночасно чи хоча б одна з них.

До розділу XV “Збір за користування радіочастотним ресурсом України”

1. У пунктах 322.2 і 322.9 статті 322 проекту термін “центральний орган з регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв’язку” слід замінити назвами центральних органів виконавчої влади, визначених у статтях 9, 11 та 12 Закону України “Про радіочастотний ресурс”, у статті 17 Закону України “Про телекомунікації” та статті 7 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”. Запропонована загальна назва центрального органу ускладнюватиме, на наш погляд, процедуру подання необхідної для адміністрування зазначеним збором інформації цими “центральними органами” органам державної податкової служби або повідомлення цих “центральних органів” відповідними податковими службами про платників збору у разі несплати ними цього збору або його сплати у неповному обсязі.

2. Положення статті 318 щодо назви (призначення) ліцензій та дозволів на користування радіочастотним ресурсом України пропонуємо узгодити з назвою ліцензій, визначених чинним Законом України “Про радіочастотний ресурс України”.

3. Положення цього розділу щодо відповідальності платників зазначеного збору слід узгодити із чинною статтею 58 вищенаведеного Закону, якою регулюються питання відповідальності таких осіб.

До розділу XVI «Збір за спеціальне використання води»

1. Вважаємо за необхідне положення пункту 324.4 статті 324 проекту щодо випадків несправляння збору доповнити новим підпунктом 324.4.12 такого змісту:

«за воду, що використовується на зрошення (обводнення) територій та об’єктів природно-заповідного фонду».

Це обґрунтовується тим, що для більшості об’єктів природно-заповідного фонду (дендрологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва тощо), потреба у зрошенні та обводненні частини яких передбачалася при їх спорудженні, на теперішній час таке зрошення і обводнення стало неможливим через значні фінансові витрати (біосферний заповідник «Асканія-Нова» в технологічних процесах утримання біорізноманіття рослинного і тваринного світу щорічно сплачує понад 150 тис. грн. зборів за використання води).

Крім того, відповідно до статті 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується, зокрема шляхом запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони.

2. Статтею 327 проекту визначається порядок обчислення збору. Цей порядок передбачає числення збору з урахуванням втрат (використання) води, ставок збору та коефіцієнтів. Проте у цьому розділі не зазначено суб’єктів, які мають встановлювати такий коефіцієнт та розрахунок (формулу) такого коефіцієнта.

До розділу XVII “Збір за спеціальне використання лісових ресурсів”

1. У статті 330 проекту одним із об’єктів оподаткування визначається деревина, заготовлена під час проведення заходів щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей. При цьому ці заходи передбачають “ландшафтні рубки, суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки” лісів. Така термінологія застосована і в статті 331 проекту. Наведених термінів та понять ні Лісовий кодекс України, ні проект Податкового кодексу не визначає. Пропонуємо дати визначення цих термінів шляхом внесення відповідних змін до Лісового кодексу України.

2. Відповідно до статті 331 проекту встановлення ставок збору за заготівлю деревини здійснюється з урахуванням розподілу лісів за поясами і розрядами. Вважаємо, що порядок розподілу лісів за поясами і розрядами не є предметом регулювання Податкового кодексу. Слід зазначити, що Лісовим кодексом України, який є базовим законом у регулюванні лісових відносин, такий розподіл лісів за поясами і розрядами не визначений. До того ж у проекті не встановлені критерії віднесення лісів до певних поясів і розрядів без урахування функціонального поділу лісів за категоріями (стаття 39 цього Кодексу). Отже, на нашу думку, запропоновані положення згаданої статті 331 слід викласти у відповідних нормах Лісового кодексу України.

Крім того, пропозиції, викладені у пункті 331.11 щодо встановлення ставок збору до об’єктів оподаткування, наведених у цьому пункті, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами суперечить статті 92 Конституції України та не узгоджуються із статями 7 і 12 розділу I проекту.

3. Положеннями статті 333 проекту щодо спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів вжито різні словосполучення щодо цих дозволів: «спеціальні дозволи», «лісорубний та/або лісовий квиток» у різних відмінках, а, відтак, вони потребують узгодження із статтею 69 Лісового кодексу України щодо уніфікації та уточнення в цій статті назв спеціальних дозволів – лісорубних квитків та лісових квитків. Це ж стосується пункту 334.3 статті 334 проекту.

4. У пункті 334.2 статті 334 проекту слова «місцем адміністративного розташування» варто замінити словом «місцезнаходження», з метою узгодження із статтею 99 Лісового кодексу України.

До розділу XVIII “Особливості оподаткування платників податків в умовах дії угоди про розподіл продукції”

1. У пункті 335.2 пропонується таке “у разі виникнення потреби у сплаті державного збору чи мита, передбачених цим Кодексом, для отримання послуги чи виконання необхідної дії державними органами або установами, інвестор сплачує такий збір чи мито”. Слід зазначити, що така пропозиція не є предметом регулювання Податкового кодексу, оскільки державний збір та мито (державне) не входить до переліку податкових платежів.

2. Пропонуємо узгодити статтю 340 проекту щодо гарантії у разі внесення змін до податкового законодавства із статтею 27 чинного Закону України “Про угоди про розподіл продукції” з аналогічною назвою.

До розділу XIX «Прикінцеві та перехідні положення»

Щодо змін до законодавчих актів

1. Підпунктами 43-47 пункту 22 розділу XIX проекту передбачено внесення змін до законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», якими встановлюється законодавча новела - обов’язок членів сім’ї кандидата на зайняття посади державного службовця, державного службовця, особи, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування, народного депутата України, кандидата в народні депутати України та кандидата на пост Президента України подавати особисто податкові декларації у разі, якщо їх родич претендує на зайняття відповідної посади.

Таким чином, змінами встановлюється залежність зайняття громадянами України зазначених посад чи обрання їх на виборні посади від подання особисто членами їх сім’ї податкових декларацій. Проте у час, встановлений для подання декларації, член сім’ї може перебувати у довготерміновому відрядженні, хворіти, навчатися за кордоном, зрештою – проживати окремо (оскільки пропоновані норми містять універсальну вимогу щодо всіх членів сім’ї, незалежно від того, спільно чи окремо вони проживають з особою, яка претендує на зазначену посаду) тощо. Відтак, подання членами сім’ї такого кандидата особистої податкової декларації може бути фактично унеможливлено, а відтак інший член сім’ї буде позбавлений можливості зайняти відповідну посаду. На нашу думку, запропонований законодавчий підхід, який ставить можливість реалізації громадянином України свого конституційного права на доступ до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, участі в управлінні державними справами, встановлених статтею 38 Конституції України, в залежність від дій третіх осіб (в даному випадку – членів його сім’ї), звужує зміст обсягу самого конституційного права, а отже не відповідає вимогам частини третьої статті 22 Конституції України.

Вважаємо, що встановлений чинними нормами зазначених законів порядок подання відомостей про майновий стан членів сім’ї особою, яка претендує на зайняття відповідної посади, та покладення на неї відповідальності за неподання таких відомостей є гарантією конституційних прав громадян на рівний доступ до.

Відтак, пропоновані проектом зміни до законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про вибори народних депутатів України» та «Про вибори Президента України» підлягають виключенню із проекту.

До речі, змінами до законів України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про Кабінет Міністрів України», «Про Вищу Раду юстиції» та «Про судоустрій і статус суддів» передбачено подання лише особистих податкових декларацій кандидатами на відповідні посади, що свідчить про відсутність системного підходу до законодавчого врегулювання аналогічних відносин.

 

2. Пунктами 46, 47 та 49 пункту 22 розділу XIX передбачено внесення змін до законів України «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», суть яких зводиться до того, що особи, які претендують на відповідні виборні посади мають подавати до відповідних виборчих комісій для реєстрації їх як кандидатів не декларацію про доходи і майно, як то вимагається чинними законами, а довідку органу державної податкової служби про подану декларацію. Однак з тексту запропонованих змін не зрозуміло, коли саме кандидати на відповідні виборні посади мають подати до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою таку декларацію. До того ж змінами, що пропонується внести до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», не враховано тієї обставини, що на місцевих виборах пасивне виборче право може бути реалізовано виборцями не лише за своєю податковою адресою.

Відтак, законопроект не містить завершеного механізму правового регулювання, що неминуче ускладнить правозастосування цих положень у разі набрання ними чинності.

Крім того:

а) законопроектом передбачено, що «при проведенні позачергових виборів депутатів декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) кандидатами в депутати не подається» (нова редакція частини шостої статті 1024 Закону України «Про вибори народних депутатів України»). При цьому, однак, вимога щодо подання податкової декларації членами сім’ї таких кандидатів з урахуванням системного тлумачення законодавчого тексту діє в повному обсязі, що не ґрунтується, на наш погляд, на рівному законодавчому підході та, зрештою, здоровому глузді;

б) з тексту нових редакцій пункту 4 частини третьої статті 8 та пункту 4 частини п’ятої статті 9 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (підпункт 48 пункту 22 розділу XIX проекту) мають бути виключені слова «В декларації про майновий стан і доходи (податкова декларація) зазначаються відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру», як такі, що не відповідають предмету правового регулювання норм, які викладаються в новій редакції;

в) у новій редакції пункту 6 частини першої статті 39 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (підпункт 49 пункту 22 розділу XIX проекту) слова «кожного кандидата в депутати» слід замінити словами «кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови», оскільки стаття 39 зазначеного виборчого закону присвячена реєстрації не кандидатів у депутати, а кандидатів на посаду сільських, селищних, міських голів.

3. У змінах до статті 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” пропонується віднести до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад “укладення з юридичними і фізичними особами договорів на справляння місцевих зборів, обов’язковість яких установлена законодавством”. Запропонована редакція не містить чіткого визначення змісту такого договору та суперечить правовій суті відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів та характеризуються обов’язковістю, загальністю тощо. Тому ця редакція не узгоджується з положеннями статей 1, 4, 6, 7 і 10 проекту, оскільки справляння податків і зборів за своєю природою характеризується фіскальним примусом, застосування при їх стягненні цивільно-правових договірних відносин є неправомірним (суперечить статтям 1-3, 6, 509, 510, 626, 627 Цивільного кодексу України).

4. Змінами до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачається створення так званих “спеціалізованих державних податкових інспекцій”, які “можуть бути підпорядкованими державній податковій адміністрації України за її рішенням”, проте мета створення цих органів у проекті не означена, крім того, що до великих платників податків, інших категорій платників податків органи державної податкової служби мають право приймати рішення про зміну основного місця обліку та переведення їх на облік у спеціалізовані органи державної податкової служби чи інші органи державної податкової служби. Не означено у проекті також, за якими критеріями щодо згаданих інших категорій платників податків має прийматися рішення про зміну основного місця обліку та переведення їх на облік до цієї новоствореної служби.

5. У змінах, які пропонується статтю 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» викласти в новій редакції щодо лімітів скидів забруднюючих речовин, вважаємо за необхідне в абзаці другому цієї статті слово «республіканського» замінити словом «загальнодержавного», що відповідатиме статті 39 цього Закону.

У цій же статті чинного Закону передбачається вживання двох різних власних назв Мінприроди України, а саме — «спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища» та «спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів», що слід уніфікувати та кореспондувати з положеннями чинного Закону, в якому вжито власну назву Мінприроди України як «спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів».

Зміни до пункту «а» частини четвертої статті 47 «Про охорону навколишнього природного середовища» слід узгодити з вимогами пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якою виключно законами встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. У зв’язку з цим слова «з чинним законодавством» варто замінити словами «із законом».

6. Підпункт 5 пункту 22 цього розділу, яким вносяться зміни до Водного кодексу України, слід доповнити абзацом такого змісту:

«у пункті 11 статті 44 та пункті 8 частини першої статті 55 слово «законодавство» в усіх відмінках замінити словами «Податковим кодексом України».

7. Підпункт 18 пункту 22, яким вносяться зміни до Закону України «Про відходи», слід доповнити абзацом такого змісту:

«у пункті «л» частини першої статті 42 слово «платежі» словами «екологічного податку».

8. Проектом доповнено Кодекс України про адміністративні правопорушення двома новими статтями 166-14 в різній редакції. Головне юридичне управління підтримує редакцію статті, викладену на сторінці 305, яка потребує певного редакційного доопрацювання.

9. До Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Проектом передбачено (редакція частини п`ятої статті 54 Закону), на відміну від чинної редакції, що декларацію про майновий стан, доходи, а також видатки має подавати лише суддя. Положення про те, що декларацію мають подавати члени сім`ї судді та особи, які спільно з ним проживають або поєднані спільним побутом, у зазначеному проекті відсутні. На нашу думку, зазначені зміни не узгоджуються із статтею 9 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції».

Крім того, проектом пропонується внести відповідні зміни до статей 136 і 138 Закону з метою оподаткування вихідної допомоги судді у зв`язку з його відставкою та оподаткування щомісячного довічного грошового утримання.

Зазначене, на наш погляд, не враховує вимог статей 22, 126 і 130 Конституції України, а також відповідного рішення Конституційного Суду України щодо гарантій незалежності суддів.

Ці зауваження стосуються і запропонованих аналогічних змін до Закону України «Про прокуратуру».

10. Щодо змін до Кодексу адміністративного судочинства України.

Проектом пропонується внести зміни до частини четвертої статті 99 КАСУ, які полягають у зміні поняття «рішення суб`єкта владних повноважень» на «остаточне рішення суб`єкта владних повноважень». Зазначені пропозиції не несуть змістовного навантаження та не враховують вимог статті 116 Регламенту Верховної Ради України.

Крім того, проектом запропоновано внести зміни до КАСУ, а саме, передбачено доповнити Кодекс статтею 183-2 з метою визначення особливостей провадження у справах за зверненням суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним передбачених законодавством повноважень

Головне управління не може погодитися із запропонованою редакцією змін з таких підстав.

По-перше, назва запропонованої статті не конкретизована, а відтак не відповідає її змісту, із якого вбачається, що мова йде лише про органи державної податкової служби. Крім того, зазначена норма викладена без урахування вимог статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а не законодавством як це зазначено у запропонованій статті.

По-друге, нормою передбачено, що суб`єкт владних повноважень звертається до суду з поданням, що, на наш погляд, не враховує позовного провадження адміністративного судочинства, а відтак суперечить загальним положенням Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема главі 1 розділу ІІІ КАСУ.

По-третє, варто зауважити, що перелік випадків, коли фізична особа може бути відповідачем за позовом суб`єкта владних повноважень, мав поступово скорочуватися, оскільки у таких випадках адміністративні суди замість здійснення функцій правосуддя, передбачених статтею 124 Конституції України, змушені виконувати не властиву їм функцію притягнення особи до відповідальності. Натомість, останні зміни до КАСУ засвідчують розширення зазначеного переліку.

Крім того, запропонована редакція позбавляє осіб оскаржувати рішення суду у касаційному порядку, що не враховує вимог статей 22, 126 Конституції України.

До того ж, звертаємо увагу, що КАСУ нині вже містить статтю 183-2 (скорочене провадження) і зміна нумерації цієї статті на 183-3, як це пропонується проектом, на практиці може призвести до плутанини, оскільки адміністративний суд у своєму рішенні обов`язково посилається на номер статті, яку застосовує.

11. Проектом пропонується частину четверту статті 212 Кримінального кодексу України викласти в новій редакції, передбачивши можливість звільнення від кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) за вчинення діянь, передбачених частиною третьою цієї статті, якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи держаних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах. На нашу думку, запропоновані зміни є неприйнятними, оскільки по-перше злочин, передбачений частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, відноситься до категорії тяжких, а по-друге за аналогічне ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (стаття 212-1 КК України) умови звільнення від відповідальності залишаються такими, як і були (особа вчинила цей злочин вперше; вчинене нею діяння охоплюється частиною першою або другою цієї статті; має місце позитивна посткримінальна поведінка, яка полягає в тому, що винний до притягнення до кримінальної відповідальності сплатив страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодував шкоду, завдану Пенсійному фонду України їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Щодо запропонованого абзацу другого частини четвертої цієї ж статті, то він підлягає виключенню, оскільки відповідно до абзацу першого особа, раніше судима за ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), не звільняється від кримінальної відповідальності.

12. Проектом пропонується внести зміни до частини четвертої статті 83 Кримінально-процесуального кодексу України, а також до частини першої статті 186 КПК України, які полягають в тому, що вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів проводиться виключно за рішенням суду.

Зазначені зміни не є предметом регулювання цих статей, які регулюють загальні положення щодо документів, які є джерелом доказів, а також мету вилучення документів, порядок їх пред`явлення понятим та надання копій документів. Вказане питання може бути предметом регулювання статті 178 КПК України.

Проектом вносяться зміни до пункту 1-1 статті 101 КПК України, якими передбачено, що податкова міліція є органом дізнання у справах, що належать згідно із законом до її компетенції. Зазначені зміни відповідно до проекту мають набирати чинності 1 січня 2011.

До цих положень слід зауважити. З нашої точки зору, така редакція потребує конкретизації в частині визначення переліку справ, в яких податкова міліція здійснюватиме дізнання, оскільки нечіткість визначення такого переліку справ може мати наслідком розширення повноважень податкової міліції шляхом внесення змін до закону, який регулює її діяльність.

Крім того, Законом України від 08.07.2010 № 2464 - VI пункт 1-1 статті 101 КПК України вже викладався у новій редакції, яка має набрати чинності з 01.01.2011. З огляду на це, може виникнути ситуація, що 01.01.20011 буде незрозуміло, який же саме закон набрав чинності і яка ж редакція пункту 1-1 статті 101 КПК України діятиме.

Проектом пропонується шляхом внесення змін до статті 112 КПК України позбавити слідчі органи СБУ права провадити досудове слідство у справах про злочин, передбачений статтею 201 КК України (контрабанда).

З цим погодитись не можна, оскільки, по-перше, жоден інший слідчий орган за статтею 112 КПК України не провадить досудове слідство у таких справах, а, по-друге, відповідні зміни до КК України з метою декриміналізації цього злочину (контрабанда) проектом не передбачені.

Крім того, зміни до законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», окремі зміни до КПК України та КАСУ тощо не враховують статті 116 Регламенту Верховної Ради України.

Це саме стосується запровадження нового виду загальнодержавного збору на соціально-економічну компенсацію ризиків населення, яке проживає на території зони спостереження та збору за першу реєстрацію транспортного засобу.

Зазначені положення у першому читанні не розглядалися та щодо них не надано фінансового-економічного обґрунтування і висновку Головного науково-експертного управління.

Щодо техніко-юридичного опрацювання Кодексу

1. При підготовці проекту Кодексу не вирішено питання щодо актів, які мають бути визнані такими, що втратили чинність у разі його прийняття. Відтак, необхідно доповнити перелік законодавчих актів, що мають втратити чинність, такими законодавчими актами:

Закон України від 18 грудня 1991 року № 1996-XII «Про акцизний збір» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 12, ст. 172);

Постанова Верховної Ради УРСР від 25 червня 1991 року № 1252-XII «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про систему оподаткування» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 39, ст. 511);

Постанова Верховної Ради України від 11 грудня 1991 року № 1964-XII «Про введення в дію Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 11, ст. 151);

Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1991 року № 1997-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про акцизний збір» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 12, ст. 173);

Постанова Верховної Ради України від 21 лютого 1992 року № 2148-XII «Про ставки акцизного збору на окремі товари» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 21, ст. 298; 1993 р., № 20, ст. 214);

Постанова Верховної Ради України від 3 липня 1992 року № 2536-XII «Про введення в дію Закону України «Про плату за землю» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 38, ст. 561);

Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 1994 року № 321/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 2, ст. 11);

Постанова Верховної Ради України від 28 грудня 1994 року № 335/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 4, ст. 29, №16, ст. 116);

Постанова Верховної Ради України від 15 вересня 1995 року № 330/95-ВР «Про порядок введення в дію Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 40, ст. 298; 1996р., № 41, ст. 197);

Постанова Верховної Ради України від 6 лютого 1996 року № 31/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 8, ст. 33);

Постанова Верховної Ради України від 23 березня 1996 року № 99/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 20, ст. 83, № 32, ст. 153, № 38, ст. 176);

Постанова Верховної Ради України від 7 травня 1996 року № 179/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 28, ст. 132);

Постанова Верховної Ради України від 24 травня 1996 року № 217/96-ВР «Про введення в дію Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 32, ст. 152).

2. При підготовці проекту не враховано, що у зв’язку з прийняттям цього Кодексу в чинних законодавчих актах залишаються посилання на норми, що втрачають чинність. Відтак, слід належним чином підготувати та внести зміни до:

статті 16 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», статті 15 Закону України від 10 грудня 1991 року № 1956-XII «Про товарну біржу», до пунктів «р» та «щ-2» статті 19 Закону України від 5 лютого 1992 року № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф», статті 15-3 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», статті 1 Закону України від 17 січня 1997 року № 10/97-ВР «Про порядок списання заборгованості вугледобувних та вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості України, що ліквідуються за рішенням Кабінету Міністрів України, перед Державним бюджетом України і місцевими бюджетами та державними цільовими фондами», до статті 5 Закону України від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», статті 3 Закону України від 2 березня 2000 року № 1521-III «Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів», преамбули Закону України від 30 листопада 2000 року № 2117-III «Про звільнення від оподаткування грошових коштів, які спрямовуються на проведення новорічно-різдвяних свят для дітей та на придбання дитячих святкових подарунків», статті 85 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», статті 3 Закону України від 5 червня 2003 року № 911-IV «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу», статей 2 та 11 Закону України від 24 червня 2004 року № 1877-IV «Про державну підтримку сільського господарства України», статті 16 Закону України від 29 червня 2004 року № 1914-IV «Про міський електричний транспорт», статті 9 Закону України від 5 квітня 2005 року № 2509-IV «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-IV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», статей 3 та 4 Закону України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

3. Пунктом 3 розділу ХIХ “Прикінцеві та перехідні положення” пропонується рекомендувати Президенту України визнати такими, що втратили чинність, укази, видані на підставі пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Відповідно до зазначених конституційних положень безпосередньо законом (Кодексом) має бути вирішена доля щодо дії цих Указів. Відтак, абзац перший пункту 3 слід викласти у такій редакції:

«3. У зв’язку з набранням чинності цим Кодексом припиняється відповідно до пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України дія Указів Президента України:».

4. У розділі слід усунути фактичні помилки, зокрема:

у запропонованих змінах до Кодексу України про надра та до Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України» не враховано редакції положень, які прийняті і набрали чинності під час підготовки Кодексу,

у проекті міститься одночасна пропозиція щодо скасування Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (пункт 2 розділу) та внесення змін до цього Закону.

За проектом пункт 22 розділу XIX «Прикінцеві положення» пропонується доповнити новим підпунктом 43, яким вносяться зміни до Закону України „Про оренду землі” (викладення статей 22 і 36 в новій редакції). Разом з тим, підпунктом 17 пункту 22 розділу XIX «Прикінцеві положення» проекту також передбачаються зміни до Закону України „Про оренду землі», а, відтак, зазначені зміни до чинного Закону слід об’єднати та викласти в підпункті 17.

З метою дотримання вимог Бюджетного кодексу України щодо визначення ним строків дії бюджетного року, який становить один календарний рік, починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, вважаємо за необхідне у тесті проекту слова та цифри “до 31 грудня” замінити словами та цифрами “до 1 січня”.

5. Проект Податкового кодексу потребує суттєвого редакційного техніко-юридичного доопрацювання. Одним із підтверджень цьому є наявність пункту 26 розділу ХIХ “Прикінцеві та перехідні положення”, за яким у тексті прийнятого Кодексу слід зробити заміну слів. (Незрозуміло ким і у який спосіб). Зокрема, необхідно усунути прогалини у нормативному матеріалі (наприклад, відсутні загальні нормативні положення - пункт 4.1 розділу І, які стосуються наступних похідних норм), видалити з тексту Кодексу повтори (стаття 12 містить два різних за змістом пункти під одним і тим же номером 12.4, при цьому перший за розташуванням пункт 12.4 є ідентичним за своїм змістом пункту 12.5 цієї статті), встановити наскрізну постатейну нумерацію Кодексу тощо.

6. Розділ XIX «Прикінцеві та перехідні положення» нагромаджений великою кількістю законодавчих актів, до яких пропонується внести зміни. Слід зазначити, що, власне, тіло Кодексу та його Прикінцеві положення мають різну мету та побудову структури. Доцільніше було б Прикінцеві положення в частині внесення змін до інших законодавчих актів виокремити в самостійний закон, як було зроблено при прийнятті Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України», при цьому у проекті кодексу залишити тільки перелік нормативних актів, які втрачають чинність.

Узагальнюючий висновок: проект Кодексу може бути прийнятий у другому читанні з урахуванням зауважень Головного юридичного управління.

Заступник керівника Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України В. Мілованов.

Для даного повідомлення коментарі заборонені.
Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редіректа на http://www.zakonoproekt.org.ua .
Система Orphus Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Теми

Таким чином Ви завжди зможете слідкувати за оновленнями на сторінці Zakonoproekt.Org.UA на Youtube Представництво Zakonoproekt.org.ua на Twitter.com Представництво Zakonoproekt.org.ua на GOOGLE+ Представництво Zakonoproekt.org.ua на Youtube Представництво Zakonoproekt.org.ua на Linkedin.com

Zakonoproekt.org.ua - це незалежне видання, що фінансуються за рахунок реклами та кожного використання читачами рекламних банерів на цьому сайті.

Заходьте до нас на Facebook


Про фінансування сайту

© 2010 www.zakonoproekt.org.ua . Творимо закони разом! Аналіз законів та аналіз і розробляння законопроектів. Сайт - це останні новини щодо Верховної Ради України. Президента України,. Кабінет міністрів України та інші органи державної влади і органи місцевого самоврядування на тему: закони, законопроекти та інше законодавство, політика, економіка, фінанси, технології, право, культура, здоров’я.
Усі права на матеріали, що перебувають на сайті, захищенi відповідно до законодавства України. Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редиректа на http://www.zakonoproekt.org.ua .

Карта сайту | © 2010 - 2020 Zakonoproekt.Org.UA
RSS для Zakonoproekt.org.ua