Представництво Zakonoproekt.org.ua на Youtube Представництво Zakonoproekt.org.ua на Twitter.com Представництво Zakonoproekt.org.ua на Linkedin.com RSS для Zakonoproekt.org.ua Про RSS


Кабмін вирішив ... повторити трагедію Дніпропетровська? 

Сторінка англійською мовою Сторінка російською мовою Сторінка французькою мовою Сторінка німецькою мовою Сторінка  іспанською мовою Версія для друку
17.12.2010

В порушення всіх норм Регламенту парламент 16.12.2010 року протягнув голосування в першому читанні за проект Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №7418 від 02.12.2010 р., який був розданий депутатам лише 14.12.2010 року, і до 29.12.2010 року і депутати мали права вносити альтернативні до нього проекти.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» №7418-1 від 15.12.2010 року було розроблено, як альтернативний законопроекту №7418 від 02.12.2010 р., що був внесений Кабінетом міністрів України, оскільки, схвалений Кабінетом Міністрів України проект Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 7418 від 02.12.2010 несе суттєві ризики, зв'язані введенням спрощеної системи одержання дозволу на будівництво.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України в особі керівника ГНЕУ В.І.Борденюка, та 14 (чотирнадцять) експертів цього управління: М.Єрофеєв, І.Зуб, І.Лагус, В.Семілетов, О.Шевченко, І.Гребенюк, О.Карпенко, Л.Кирилюк, С.Кузнєцова, А.Мних, О.Олещенко, Е.Вальковський, Л.Гринчишина, П.Задонський вважають більш доцільним направити за результатами розгляду у першому читані проект Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №7418 на доопрацювання.

Вони вважають, з точки зору концептуального рівня цих законодавчих актів та соціально-економічних наслідків їх прийняття, продовження роботи над проектом Містобудівного кодексу України (№ 6400 від 18.05.2010 року). При цьому конструктивні положення проекту Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (№ 7418 від 02.12.2010 року) можуть бути використані при доопрацюванні проекту № 6400.

На їхнє переконання, проект №7418 спрямований на встановлення правових та організаційних основ містобудівної діяльності, забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних і громадських інтересів. В ньому, зокрема, визначаються об‘єкти та суб‘єкти містобудування, засади планування і забудови територій, режим забудови та іншого використання територій, визначених для містобудівних потреб, ведення містобудівного кадастру, органи, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, та основні форми їх діяльності. Встановлюються основні вимоги щодо ведення будівельного паспорту забудови земельної ділянки та розміщення малих архітектурних форм, ведення містобудівного моніторингу, визначаються особливості земельних відносин у містобудуванні та умови виникнення права на виконання будівельних робіт (реєстрація декларації про початок виконання підготовчих робіт, отримання дозволу на виконання робіт тощо). Передбачається розроблення місцевих правил забудови, порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

Оскільки у проекті пропонується комплексне вирішення основних, принципових питань організації та здійснення містобудівної діяльності, насамперед виникає питання щодо його концептуального обґрунтування, визначення місця у системі інших юридичних джерел права у сфері містобудування. У пояснювальній записці наголошується на тому, що проект «розроблено з метою забезпечення сприятливих умов ведення бізнесу, розвитку будівельної та суміжних галузей шляхом удосконалення дозвільних та погоджувальних процедур у будівництві ...». Проте, як засвідчує аналіз, за своїм змістом запропонований законопроект по суті має системовпорядковуючий характер, передбачає уточнення, деталізацію ключових положень з містобудування. Це завдання вирішується шляхом внесення змін до цілої низки законів: Кодексу України про адміністративні правопорушення, Земельного кодексу України, Цивільно-процесуального кодексу, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закону України «Про інвестиційну діяльність», Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про пожежну безпеку», Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Закону України «Про енергозбереження», Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування», Закону України «Про екологічну експертизу», Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», Закону України «Про палату за землю», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України «Про природні монополії», Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності «, Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про охорону праці», Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», Закону України «Про телекомунікації», Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Закону України «Про охорону археологічної спадщини», Закону України «Про правові засади цивільного захисту», Закону України «Про будівельні норми», Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Втім, незважаючи на значну кількість законодавчих актів, що мають зазнати змін, такий підхід є методологічно вразливим з позицій систематизації законодавства, яка має призводити до суттєвого зменшення законодавчих актів, що регулюють відповідні суспільні відносини. У даному випадку прийняття запропонованого закону має призвести до виключення з числа чинних лише одного закону – Закону України «Про планування і забудову територій» (пункт 2 розділу V «Перехідні положення» проекту). При цьому важливо підкреслити, що прийняття законопроекту зовсім не позначиться на долі Закону України «Про основи містобудування». Між тим саме цей Закон, як зазначається у його преамбулі, визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні. Отже, заздалегідь програмується існування двох законів, з однаковою сферою застосування і роллю у законодавчому регулюванні містобудівної діяльності. Очевидно, що такий варіант упорядкування законодавства неминуче призведе до конкуренції законів, ускладнень у їх застосуванні. У зв’язку з цим вважаємо, що замість внесення фрагментарних змін до чинного Закону України «Про основи містобудування» (які також пропонуються у даному проекті) варто було б визначитися з тим, який саме закон потрібен, і відповідно або вдосконалювати чинний закон (запропонувати його нову редакцію), або ж запропонувати новий закон з одночасним вирішенням питання про припинення дії чинного закону.

При розгляді цього законопроекту не можна лишити поза увагою й те, що на даний час у першому читанні прийнято проект Містобудівного кодексу (30.06.2010 р.). Наявність останнього на цій стадії розгляду також ставить під сумнів доцільність прийняття запропонованого проекту. Саме майбутній Містобудівний кодекс має забезпечити радикальне оновлення містобудівного законодавства, уніфікацію його положень. Оскільки цей Кодекс має вирішити ті ж самі завдання, що й даний проект, тільки у ширших масштабах і систематизованому вигляді, то було б логічним усі позитивні здобутки проекту, що розглядається, використати при подальшому опрацюванні проекту Містобудівного кодексу України.

Безпосередньо до тексту цього законопроекту є наступні зауваження.

Викликає зауваження термінологія проекту. Частина термінів наводиться у надто спрощеному вигляді порівняно з відповідною термінологією, визначеною у статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій» («детальний план території», «замовник» тощо). Деякі терміни залишились не визначеними («схема планування території», «проект забудови територій», «регіональні правила забудови», «місцеві правила забудови», «містобудівне обґрунтування», «громадське обговорення», «громадські слухання»).

При цьому поза увагою у проекті залишаються й відповідні правовідносини, як це, наприклад, має місце із останніми двома визначеннями. Зокрема, відповідно до статті 21 проекту громадському обговоренню підлягають лише «розроблені та погоджені генеральні плани населених пунктів», а порядок його проведення має визначатись Кабінетом Міністрів України. Однак у чинному законі відповідна процедура врегульована (розділ ІУ-І Закону України «Про планування і забудову територій»), а предмет обговорення є значно ширшим. Відповідно до статті 30-2 цього Закону предметом громадського обговорення є проекти місцевих правил забудови та проекти містобудівної документації, які пройшли державну експертизу (генеральні плани населених пунктів; детальні плани територій; проекти забудови територій тощо). Такі об’єкти є предметом обговорення й у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (п.10. ст. 31). Крім того, у проекті проігноровано вимоги щодо проведення громадських слухань (ст.ст. 30-4, 30-5 Закону України «Про планування і забудову територій»). Проведення громадських слухань у даній сфері є вимогою Орхуської конвенції «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля», ратифікованої Законом України від 6 липня 1999 року (відповідні зміни було внесено до Закону України «Про планування і забудову територій» Законом України від 16 вересня 2008 р.)

Викликає заперечення в цьому контексті і положення ч. 4 ст. 21 проекту, в якому пропонується зазначити, що порядок проведення громадського обговорення проекту генерального плану населеного пункту визначається Кабінетом Міністрів України. Оскільки мова йде про визначення обсягу прав громадян у відповідній сфері відносин, то відповідно до п.1 ч.1 статті 92 Конституції України такий порядок повинен визначатися виключно законами України, а не підзаконними актами уряду. Підтвердженням такого висновку є також положення ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Припис аналогічного змісту міститься також у ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому доцільно, щоб порядок проведення громадського обговорення визначався законом, як це існує зараз.

Також необхідно зазначити, що стаття 21 виписана не зовсім точно, і з запропонованої редакції вказаної статті не зовсім зрозуміло, громадському обговоренню підлягають розроблені та погоджені генеральні плани населених пунктів (ч. 1), чи проекти цих планів (ч. 4). На думку управління мова може йти виключно про проекти містобудівної документації, оскільки громадське обговорення вже діючих генеральних планів, правил місцевої забудови тощо не має жодного сенсу.

Головне управління вважає помилковою ідею прямої і суцільної заборони проведення різного роду експертиз у даній сфері, яка реалізується у проекті (наприклад, стосовно схеми планування території; детального плану території - ч. 4 ст. 14 ; ч.2 п.7 ст. 19 тощо). Так, відповідно до частини 5 статті 31 проекту, «встановлення випадків та порядку проведення експертизи проектів будівництва іншими законами не допускається». При цьому передбачається заборона проведення екологічної, санітарно-епідеміологічної та деяких інших експертиз щодо проектів будівництва, а також самого будівництва, реконструкції виробничих об’єктів тощо. Відповідні зміни вносяться до Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про екологічну експертизу», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про охорону праці», «Про охорону археологічної спадщини» та деяких інших (п.п. 4, 9, 12, 13, 21, 25 п. 4 розділу V «Перехідні положення» проекту). Варто зазначити, що будь які проекти будівництва, а особливо у сфері ядерної енергії, є джерелами ризику і можуть негативно впливати на навколишнє природне середовище. Упереджувати такі ситуації доцільно вже на стадії проектування, а експертиза відповідних проектів є найбільш дієвим заходом такого упередження.

Зважаючи на викладене, можна констатувати, що у вказаній частині проект порушує екологічні права громадян та право на участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи (п. «є» ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Тобто у даному випадку йдеться про системне порушення конституційного права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50 Конституції України).

У проекті не враховано вимоги охорони навколишнього природного середовища на будь якій із стадій у сфері регулювання містобудівної діяльності - від планування до прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів. Зокрема, у статті 2 «Планування і забудова територій» проекту (стаття частково відповідає основним завданням планування і забудови територій, визначеним у статті 2 Закону України «Про планування і забудову територій»), повністю вилучено такі напрями, як обґрунтування та встановлення режиму раціонального використання земель; встановлення передбачених законодавством обмежень на планування, забудову та інше використання територій, що мають особливу екологічну та іншу цінність; охорона довкілля тощо, що може негативно позначитись при правозастосуванні. Також варто відмітити, що обмеженим є й «зміст управління у сфері містобудівної діяльності» (стаття 7 проекту). Поза увагою у цій статті залишились важливі функції державного управління, такі як державна експертиза, інформування громадськості тощо. Окрім того, із тексту цієї статті (так як і з назви розділу ІІ «Управління у сфері містобудівної діяльності» та інших статей цього розділу) неможливо зрозуміти - мова йде про державне управління, чи управління взагалі, яке можуть здійснювати у тому числі й приватні структури.

Управління не підтримує пропозицію абзацу четвертого нової ст. 161 якою доповнюється Закон України «Про архітектурну діяльність» щодо залучення саморегулівних організацій до ліцензування господарської діяльності її членів шляхом делегування їм відповідних повноважень. На нашу думку, проект не уточнює суб’єкт, який делегує повноваження саморегулівним організаціям. Так, делегування повноважень центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури суперечитиме, на нашу думку, ст. 6 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», згідно якої повноваження органу ліцензування не можуть бути делеговані іншим особам, у тому числі створеним органом ліцензування, крім випадку, передбаченого цим Законом.

Управління вважає, що визначення терміну «зонінг» у п. 5 статті 1 не відповідає суті, що закладається в нього у статті 18 законопроекту. У статті 1 «зонінг» визначається як документація, яка визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб. Управління наголошує, що визначення «зонінгу» як документації звужує зміст цього поняття. Зонінг (або зонінгові правила) визначають повноваження суб’єктів державної влади та місцевого самоврядування, що залучені до процесу регулювання земельних відносин у населеному пункті, регламентують поетапно ці процедури, що дозволяє уникати порушень або оперативно на них реагувати як шляхом відповідних приписів, так і через звернення до суду. Діючий на цей час Закон України «Про планування та забудову територій» використовує термін «зонування» і визначає, що це процедура або процес «встановлення вимог щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих видів зон відповідно до місцевих правил забудови». Звертаємо увагу, що буквальний переклад терміну «зонінг» означає «зонування».

За проектом «містобудівна документація розробляється на паперових і електронних носіях…» (частина 2 статті 2 проекту). Таке формулювання вбачається не зовсім коректним. Доцільніше було б визначити у цій статті, що «містобудівна документація», що розробляється, зберігається «на паперових і електронних носіях…».

За змістом частини 2 статті 4 «Об’єкти та суб’єкти містобудування» «суб’єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи». На наш погляд, цю частину необхідно розширити. Така пропозиція ґрунтується на тому, що суб’єкт – це учасник суспільних відносин, який відповідно до закону має права та обов’язки щодо певного об’єкту. А за змістом законопроекту, наприклад, ст. 10 «Фінансування робіт з планування територій», фінансування робіт з планування територій на державному рівні має здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України, тобто за участю центральних органів влади, що розробляють та приймають Державний бюджет України.

Головне управління звертає увагу на те, що статті 2, 6, 7, 8, 11-17, які регламентують питання планування територій на всіх рівнях (від державного до окремого населеного пункту), не дають відповіді на принципове питання: чи є таке планування обов’язковою функцією відповідних органів влади, чи має факультативний характер. Звідси випливає необхідність встановлення чіткого механізму планування з визначенням порядку узгодження рішень на різних рівнях управління, часових параметрів, системи контрою тощо.

У статті 11 законопроекту зазначається, що планування територій на державному рівні здійснюється шляхом розроблення відповідно до закону Генеральної схеми планування території України. Проте не визначаються загальні вимоги до Генеральної схеми, що, на наш погляд, залишить процедуру її розроблення та затвердження законодавчо неврегульованою. У зв’язку з цим вбачається за доцільне використати конструктивні напрацювання діючого Закону у положеннях законопроекту.

Статтею 12 проекту «Розроблення та затвердження схем планування окремих частин території України» передбачено, що «за рішенням Кабінету Міністрів України розробляються схеми планування окремих частин території України: кількох областей, узбережжя Чорного та Азовського морів, гірських територій Карпат…». На наш погляд, цю статтю доцільно відредагувати, вживши замість терміну «кількох областей» термін «регіонів».

У абзаці 2 частини 1 статті 16 зазначається, що містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру. Головне управління звертає увагу на те, що на даний момент Закон України про державний земельний кадастр не прийнято. Аналогічне зауваження стосується й абзацу 2 частини 1 статті 22.

У частині 4 статті 20 архітектурно-містобудівним радам надані повноваження прийняття рішень з питань планування, забудови та іншого використання територій у межах історичних ареалів населених місць і зон охорони пам’яток архітектури та містобудування з урахуванням рішень консультативних рад з охорони культурної спадщини. Звертаємо увагу на те, що згідно з Типовим положенням про архітектурно-містобудівні ради при спеціально уповноважених місцевих органах містобудування та архітектури, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 14.05.2007 № 15 результати розгляду документації такими радами мають рекомендаційний характер (абзац 3 пункт 5.7 Типового положення). Крім того, надання цим радам повноважень щодо прийняття рішень з питань планування, забудови та іншого використання територій суперечить частині перша статті 20 законопроекту, яка визначає архітектурно-містобудівні ради як дорадчі органи, що діють на громадських засадах.

Звертає на себе увагу некоректний підхід до правового статусу виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відповідно до ч.3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: та їх виконавчі органи. У такому контексті первинними органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради, а не їх виконавчі органи, у зв’язку з чим ключові питання у сфері містобудівної діяльності можуть бути віднесені до повноважень відповідних місцевих рад. Натомість у положеннях проекту виконавчі органи сільських, селищних, міських рад неодноразово згадуються як якісь окремі від системи місцевого самоврядування органи (наприклад, ч.3 ст. 8 проекту, запропонована редакція ч.10 ст. 118, ч.3 ст. 123 Земельного кодексу України та інші).

Не є достатньо зрозумілим, чому одержання фізичною або юридичною особою вихідних даних для проектування об’єкта містобудування є її обов’язком (ч.1 ст. 29 проекту), адже видача вихідних даних згідно з положеннями проекту є результатом дій спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури і не залежить від волевиявлення вказаної особи.

Згідно з ч.6 ст. 29 проекту за наслідками розгляду заяви особи про надання вихідних даних для проектування об’єкта містобудування спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури має прийняти відповідне рішення (про їх надання або про відмову в наданні), однак форма такого рішення з тексту проекту не є зрозумілою, адже вказані органи не є колегіальними і правові акти від їх імені приймаються їх керівниками. Аналогічне зауваження може бути висловлене також стосовно рішень інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю та інших органів (наприклад, ч. 6 ст. 35, ч.5 ст. 36, ч.5 ст. 37. ч.7 ст. 39 проекту).

Деякі з наведених та інші положення проекту (наприклад, зміни до ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України) можна зрозуміти таким чином, що рішення про надання або про відмову у наданні органом публічної влади якогось документу містобудівної документації не обов’язково може відбуватись шляхом прийняття ним правового акту. З цього приводу варто зауважити, що прийняття (видання) органами держави правових актів є основною правовою формою їх діяльності по здійсненню її завдань і функцій. Правовий акт є письмовим документом, який прийнятий від імені держави уповноваженим державним органом із дотриманням встановленої законом процедури та у відповідній формі, має обов’язковий характер і спрямований на регулювання суспільних відносин або на вирішення конкретних питань державного і суспільного життя. Індивідуальний правовий акт є юридичним фактом, правовим наслідком якого є виникнення, зміна, припинення правовідносин. З огляду на це відповідні положення проекту мають бути відредаговані таким чином, щоб не допускати на їх основі діяльності вказаних органів по вирішенню конкретних питань громадян та юридичних осіб без прийняття правового акта.

Зі змісту ст. 32 проекту неможливо встановити, на які органи покладається прийняття (затвердження) місцевих правил забудови.

У ч.3 ст. 33 проекту передбачається, що виконавчий орган місцевої ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами) можуть делегувати функції замовника «на конкурсній основі» генеральному підряднику (підряднику) у порядку, встановленому законодавством. Такий підхід до правового регулювання вказаних питань вбачається незадовільним, оскільки зі змісту проекту неможливо зрозуміти, що мається на увазі під функціями замовника, їх зміст та обсяг. У зв’язку з цим неможливо визначити і зміст правовідносин між вказаними органами публічної влади та генпідрядниками. Крім того, варто враховувати, що відносини «делегування» мають будуватись на двосторонній, рівноправній основі шляхом укладання відповідних договорів, що навряд чи мається на увазі у даному випадку, але в будь-якому разі закон має передбачати правила укладання таких договорів.

Змінами до п. 33 частини третьої ст. 9 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» пропонується виключити діяльність з проведення земельних торгів із переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Вважаємо, що зазначеним видом господарської діяльності можуть займатися лише ті суб’єкти господарювання, які мають відповідні кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги, що регламентуються ліцензійними умовами, а тому п. 33 частини третьої ст. 9 згаданого Закону пропонуємо залиши в діючій редакції.

Управління не підтримує запропоновані зміни до Закону «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» щодо відмови від проектної декларації. Вважаємо, що наявність цієї декларації є одним з елементів захисту прав інвесторів при здійсненні інвестицій у будівництво через фонди його фінансування. Крім цього, інформація про забудовника, підрядну організацію, об'єкт будівництва та інвестування, установу/організацію, що здійснює залучення коштів для інвестування та фінансування будівництва і яка міститься у проектній декларації є, на нашу думку, суттєвою для залучення коштів інвесторів у будівництво в умовах фінансової кризи.

У ч. 7 ст. 35 проекту передбачається, що у разі, коли інспекція державного архітектурно-будівельного контролю не зареєструвала декларацію про початок виконання підготовчих робіт або не відмовила в її реєстрації в установлений цією статтею строк, право на виконання підготовчих робіт виникає на одинадцятий робочий день з дати, коли декларація повинна бути зареєстрована, а рішення про відмову — прийнято. У такому разі декларація вважається зареєстрованою. З наведеним положенням важко погодитись, адже право на виконання підготовчих робіт належить до тих прав, які мають бути підтверджені правофіксуючим документом. Адже у правовідносинах, про які йдеться, особливо необхідні точна визначеність прав та обов’язків сторін (у протилежному випадку факт виникнення відповідних правовідносин неможливо довести та проконтролювати). Тим самим запропонований механізм позбавляє вказані правовідносини елементів стійкості, стабільності, визначеності та доведеності. Такі ж зауваження можуть бути висловлені стосовно інших подібних механізмів, наприклад, передбачених у ч. 4 ст. 37.

У ст. 37 проекту пропонується встановити, що дозвіл на виконання будівельних робіт видається відповідними інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. Враховуючи те, що окрім зазначеного дозволу забудовнику необхідно отримати інші дозволи, як, наприклад, на проектну, землевпорядну, містобудівну документацію, порядок видачі яких регулюється Законом «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», на нашу думку, було б більш доцільно організаційні засади надання дозволів у сфері містобудування привести у відповідність до згаданого Закону, передбачивши їх отримання через дозвільні центри, а також через регіональні центри з інвестицій та розвитку, утворення яких передбачено Законом України «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна».

Видається необґрунтованим запропонований механізм перегляду питання надання земельної ділянки в користування для містобудівних потреб (запропонована редакція ч.12 ст.123 Земельного кодексу України), з якого випливає, що місцеві органи виконавчої влади (відповідні місцеві державні адміністрації) можуть розглядати і вирішувати відповідне питання, якщо певне рішення не прийняте органом місцевого самоврядування. При цьому кошти, отримані від продажу земельної ділянки чи прав на неї, перераховуються місцевою державною адміністрацією до державного бюджету. Вказані новели не узгоджуються зі змістом ч.1 ст. 140 Конституції України, яка встановлює, що «місцеве самоврядування є правом територіальної громади … самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України»; ч.1 ст. 143 Конституції України, відповідно до якої територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в комунальній власності. Згідно з частиною першою статті 142 Конституції України серед складових матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування визначена земля, яка є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Наведені конституційні приписи розвиваються також у численних положеннях законів України. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» суб’єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. А відповідно до ч. 6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку. Таким чином, новелами проекту створюється можливість для втручання державних органів у конституційну компетенцію місцевого самоврядування, спотворюється побудований на даний час законодавством України на основі конституційних приписів порядок управління землями комунальної власності.

У наведеному контексті викликають заперечення також положення проекту, за якими Київська та Севастопольська міські державні адміністрації наділяються повноваженнями щодо розпорядження землями міської комунальної власності (приписи нової статті 12-1, зміни до пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України та інші). Крім того, положення запропонованої нової статті 12-1 Земельного кодексу України та пов’язані з ними норми проекту суперечать ст. 9 цього ж кодексу, яка такі самі повноваження закріплює за Київською та Севастопольською міськими радами, однак їх вилучення з компетенції цих рад у проекті не пропонується.

Не є також, на наш погляд, обґрунтованим запропонований перерозподіл повноважень у сфері розпорядження землею між сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами на користь останніх. Крім того, що (як і у випадку з повноваженнями Київської та Севастопольської міських рад) у проекті не пропонується відповідне коригування ст. 12 Земельного кодексу України, варто також зазначити, що такий перерозподіл збільшує корупційні ризики відповідного механізму регулювання, адже розгляд відповідних питань представницьким органом територіальної громади, яким є її рада, забезпечує більшу прозорість та демократичність механізму розпорядження землями комунальної власності.

Стосовно набрання чинності законом слід зазначити, що згідно з Розділом V «Перехідні положення» «цей Закон набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім… частин третьої — п’ятої статті 31, підпункту 4, абзаців п’ятого — одинадцятого підпункту 5, абзаців другого — четвертого та дев’ятого — одинадцятого підпункту 8, абзаців другого — четвертого і восьмого підпункту 9, підпунктів 10, 12, 13, 20, абзаців другого — п’ятого підпункту 21, підпунктів 24, 25, 26 пункту 4 розділу V «Перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності через два місяці з дня набрання чинності цим Законом». Оскільки проектом визначена конкретна дата набуття чинності законом «1 січня 2011 року» (а не з моменту його оприлюднення), то доцільно також конкретно навести у Перехідних положеннях дату набуття чинності наведених статей, а саме «з 1 березня 2011 року», а не «через два місяці», як це вказано у проекті.

Головне управління окремо звертає увагу на те, що зміст значної частини положень цього проекту збігається з відповідними положеннями Містобудівного кодексу України (реєстр. № 6400 від 09.06.10 року, внесений народними депутатами України Ю.С.Сербіним, В.В.Рибаком, А.І.Мартинюком, В.А.Поляченком, В.О.Барановим, А.А.Радовцем), який 30.06.10 року був прийнятий у першому читанні. Зокрема, це стосується:

- ст. 11 проекту № 7418 та ст. 24 проекту № 6400 щодо планування територій на державному рівні;

- ст. 12 проекту № 7418 та ст. 27 проекту № 6400 щодо розроблення та затвердження схем планування окремих частин території України;

- ст. 14 проекту № 7418 та ст. ст. 31 та 32 проекту № 6400 щодо розроблення та затвердження схем планування території Автономної Республіки Крим, областей;

- ст. 17 проекту № 7418 та ст. 40 проекту № 6400 щодо генерального плану населеного пункту;

- ст. 20 проекту № 7418 та ст. 22 проекту № 6400 щодо архітектурно-містобудівних рад;

- ст. 22 проекту № 7418 та ст. 134 проекту № 6400 щодо містобудівного кадастру тощо.

Вважаємо, що за цих умов відповідно до Регламенту Верховної Ради України проект № 7418 може бути розглянутий у першому читанні лише за умови зняття проекту № 6400 з розгляду.

Проте, на нашу думку, більш доцільним є не відкликання проекту № 6400, а продовження роботи на ним з подальшим прийняттям як закону. Це пояснюється тим, що проект № 6400 є кодифікованим законодавчим актом, у якому комплексно вирішуються всі питання містобудівної діяльності. В той час, як проект № 7418 спрямований на вирішення окремих аспектів цієї діяльності. Про це свідчить, зокрема, те що прийняття Містобудівного кодексу України призведе до втрати чинності Законів України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про планування і забудову територій», «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування», «Про будівельні норми», а у разі прийняття Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» втратить чинність лише Закон України «Про планування та забудову територій», а всі інші законодавчі акти у цій сфері діятиме далі, ускладнюючи містобудівну діяльність.

Для даного повідомлення коментарі заборонені.
Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редіректа на http://www.zakonoproekt.org.ua .
Система Orphus Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Теми

Таким чином Ви завжди зможете слідкувати за оновленнями на сторінці Zakonoproekt.Org.UA на Youtube Представництво Zakonoproekt.org.ua на Twitter.com Представництво Zakonoproekt.org.ua на GOOGLE+ Представництво Zakonoproekt.org.ua на Youtube Представництво Zakonoproekt.org.ua на Linkedin.com

Zakonoproekt.org.ua - це незалежне видання, що фінансуються за рахунок реклами та кожного використання читачами рекламних банерів на цьому сайті.

Заходьте до нас на Facebook


Про фінансування сайту

© 2010 www.zakonoproekt.org.ua . Творимо закони разом! Аналіз законів та аналіз і розробляння законопроектів. Сайт - це останні новини щодо Верховної Ради України. Президента України,. Кабінет міністрів України та інші органи державної влади і органи місцевого самоврядування на тему: закони, законопроекти та інше законодавство, політика, економіка, фінанси, технології, право, культура, здоров’я.
Усі права на матеріали, що перебувають на сайті, захищенi відповідно до законодавства України. Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редиректа на http://www.zakonoproekt.org.ua .

Карта сайту | © 2010 - 2021 Zakonoproekt.Org.UA
RSS для Zakonoproekt.org.ua