Представництво Zakonoproekt.org.ua на Youtube Представництво Zakonoproekt.org.ua на Twitter.com Представництво Zakonoproekt.org.ua на Linkedin.com RSS для Zakonoproekt.org.ua Про RSS
  • RSS
  • Add To My MSN
  • Add To Windows Live
  • Add To My Yahoo
  • Add To Google

Хавронюк Микола Іванович, доктор юридичних наук (2008), професор (2011), заслужений юрист України (2007)Хавронюк Микола Іванович, доктор юридичних наук (2008), професор (2011), заслужений юрист України (2007).



Член правління Українського юридичного товариства (з 2000), головний редактор наукового журналу “Підприємництво, господарство і право” (з 1998), член Робочої групи з питань судової реформи при Президенті України (з 2010), член Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (з 2011).

Народився 24.05.1961 (с. Гостра Могила, Ставищенський район, Київської області).

Освіта: Військовий інститут Міністерства оборони СРСР, юридичний факультет (1983).

Докторська дисертація: "Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації" (Київський національний університет внутрішніх справ, 2007).

1983–1993 – слідчий, старший слідчий, помічник, заступник військового прокурора, військовий прокурор слідчого відділу; Прикарпатський, Забайкальський, Київський військові округи.

1993–1999 – викладач, старший викладач, заступник начальника спецкафедри; Національна академія СБУ. Полковник запасу СБУ.

1999–2006 – завідуючий відділом з питань національної безпеки, оборони, правоохоронної діяльності та боротьби із злочинністю Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України. Державний службовець ІІІ рангу (з 1999).

2006–2012 – начальник управління законодавчого забезпечення, заступник керівника апарату – начальник правового управління , заступник керівника апарату; Верховний Суд України. Вчений секретар (2007–2011) і Голова (2011–2012) Науково-консультативної ради при Верховному Суді України.

Співавтор понад 20 проектів законів України з питань кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного і конституційного права.

Автор (співавтор) понад 25 монографій, підручників, навчальних посібників і коментарів до законів, 200 наукових статей. Автор (співавтор) понад 50 публіцистичних статей в газетах "Дзеркало тижня", "Бізнес", "Юридическая практика", "Юридичний вісник України" та ін.

Найбільш значущими працями є:

монографії: «Уголовная ответственность за должностные преступления» (1996, співавт.); «Сучасне загальноєвропейське кримінальне законодавство: проблеми гармонізації» (2005); «Історія кримінального права європейських країн» (2006); «Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації» (2006); «Право споживачів на безпечність продукції: кримінально-правове забезпечення» (2011);

коментарі та посібники: «Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність» (2002, співавт.); «Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина» (2003); «Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність» (2003); «Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України» (2004); «Права людини і громадянина» (2004, співавт.); «Коментар основних положень Конституції України щодо захисту прав та свобод людини і громадянина» (2008); «Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України» (десять видань у 2001–2012, співавт.); «Науково-практичний коментар Закону України «Про боротьбу з корупцією» (чотири видання у 1996–2008, співавт.); «Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (два видання у 2011–2012);

підручники: «Основи правознавства» (2004 і 2009, співавт.) і «Правознавство» (2010, співавт.); «Кримінальне право. Загальна частина» і «Кримінальне право. Особлива частина» (дев’ять видань у 1998–2011, співавт.); «Кримінальне право. Загальна частина» (2011, співавт.);

науково-популярний збірник «Самые удивительные законы разных стран» (три видання у 2007–2010).

За сумісництвом: професор Національної академії внутрішніх справ (2002–2004), професор Львівського державного університету внутрішніх справ (з 2006); старший науковий співробітник Наукової лабораторії дослідження злочинності проти прав і свобод людини і громадянина (м. Київ) Інституту вивчення проблем злочинності Національної академії правових наук України (з 2009).

Міф про справедливість і милосердя (до питання про механізм кримінально-правового впливу) 

Сторінка англійською мовою Сторінка російською мовою Сторінка французькою мовою Сторінка німецькою мовою Сторінка  іспанською мовою Версія для друку
21 травня 2011 р. 19:08:00

«Миф – не идеальное понятие, и также не идея и не понятие. Это есть сама жизнь». (А.Ф. Лосев. Философия. Мифология. Культура).

Микола Іванович Хавронюк: Колись злочином було лише те, що тягнуло за собою смертну кару. Дуже просто: якщо ти вчинив зло іншому, то правильно і справедливо буде, якщо ти помреш і більше ніколи не зможеш порушувати табу.© Хавронюк Микола Іванович. © www.Zakonoproekt.Org.UA1. Колись злочином було лише те, що тягнуло за собою смертну кару. Дуже просто: якщо ти вчинив зло іншому, то правильно і справедливо буде, якщо ти помреш і більше ніколи не зможеш порушувати табу, зазначається у статті вченого-криміналіста Миколи Хавронюка, що оприлюднена на сайті www.Zakonoproekt.Org.UA .

Згодом – з розвитком релігії, моралі і права – виникло милосердя: перелік злочинів (табу) розширювався, а разом з цим мали збільшувались випадки застосування покарання, проте карати на смерть усіх підряд було немислимо. Смертну кару у багатьох випадках погодились замінити, наприклад, понівеченням: око за око, руку за руку... – таке тоді було милосердя.

Справедливість же завжди була прямою, непоступливою, любила підкреслювати, що не потерпіть ханжества та лицемірства, вимагала рівності для всіх (хоча мала б розуміти: життя – не аптекарські ваги, в житті рівності бути не може, і заперечувати це як раз і є ханжеством та лицемірством). Злочин, повчала вона, – це те, за що треба застосовувати покарання, те, що поза всяким сумнівом має тягнути за собою покарання. Якщо за конкретний злочин не застосовувати покарання, то цей злочин буде вчинюватись знову, так само якщо покарання не буде адекватним злочину через свою м’якість. Якщо за злочини взагалі не застосовувати покарань або постійно застосовувати неадекватні покарання, то усі злочини будуть вчинюватися знову і знову. Хіба зупинить кого-небудь покарання, якщо воно – примара?..

Милосердя ж завжди хвалилось своєю гнучкістю, творчими нахилами і схильністю до новацій. Воно придумувало обставини, за яких злочин перестає бути злочином, і нові, все менш тяжкі види покарань, вигадувало випадки, за яких покарання не є обов’язковим до застосування, та суб’єктів, для яких покарання не є обов’язковим до застосування. Милосердя волало про вільний розвиток особистості, і про те, що численні заборони та відповідальність за їх порушення гнітять людську волю. Милосердя – спасибі йому – поступово добилося скасування смертної кари, заміни каторжних робіт виправними і громадськими... Врешті-решт покаранням став звичайний осуд: суддя в залі засідань помахав вказівним пальцем – ось і все.

Отак справедливість і милосердя тисячоліттями змагались: кожний хотів бути зверху.

І це тягнулось аж до наших часів. Тут в їх змагання втрутилась корупція. Вона відправила справедливість і милосердя у відставку і сама-одна почала грати їх ролі. Схопили злочинця на місці злочину, запитують його:

- Хочеш милосердя?

- Хто ж не хоче?

- Плати.

Не заплатив – передали в руки справедливості. А відкупився від слідчого, адвоката, прокурора, судді – пішов знову зло чинити. Корупція радіє: ніби і справедливість восторжествувала, адже заплатив злочинець чотири штрафи в різні кишені, мало йому не покажеться, і милосердя в пошані – покарання ж не призначалось!

Схопили іншого:

- Ти вчинив злочин, плати.

- Який же злочин?

Роздивились, дійсно, у переліку злочинів такого діяння немає. Звернулись до законодавця – корупція тут як тут. І пішло: що не місяць, так і кілька нових діянь у списку злочинів з’являється – і покарання за них все більш суворі. Це корупція за команду справедливості грає. І тут же – що не місяць, так і нові правила про пом’якшення покарання або новий закон про амністію. Це корупція – вже у майці милосердя – забиває голи у протилежні ворота.{1}

Чим більше статей у переліку злочинів, чим більш суворі види і більш високі розміри покарання – тим ширше можливості для усіляких маніпуляцій: можна і перекваліфіковувати на інші, «більш м’які» статті, і зменшувати розмір покарання, і переходити до іншого виду покарання, і заміняти іншими видами, а потім – під амністію, під амністію {2} ... А ні – то на помилування. {3} Всі, хто при владі, водночас і при грошах: їм платять і за справедливість, і за милосердя.

2. Механіка, за В.І. Далем – це наука вигідного застосування сил. {4} Як казав Архімед: «Дайте мені точку опори, і я переверну світ». Отже, механізм можна визначити як систему засобів, які дозволяють ефективно застосувати силу. Відповідно, механізм кримінально-правового впливу – це система засобів антикриміногенного характеру.

Переважна більшість вчених-криміналістів механізм кримінально-правового впливу наївно уявляє собі та представляє іншим таким, ніби він діє в ідеальній державі, де не існує корупції, зловживання службовим становищем, перевищення влади, халатності, безвідповідальності тощо. А як можна на щось спертися, стоячи по горло у цьому бруді?

Класичним прикладом наукового наївнізму є дослідження В.К. Дуюнова, який виділяє кілька форм кримінально-правового впливу, що поряд з цілями, принципами, засобами, суб’єктами та об’єктами, становлять основу зазначеного механізму {5} . Це:

1) прийняття кримінально-правових норм, які містять негативну оцінку (осуд) певних суспільно небезпечних діянь і тим самим здійснюють попереджувальний вплив на «нестійких» громадян;

2) звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, за так званими нереабілітуючими обставинами;

3) притягнення винного до кримінальної відповідальності та його засудження: а) без призначення покарання; б) з призначенням покарання та звільненням від його відбування; в) з призначенням покарання, його частковим реальним виконанням і наступним звільненням від подальшого виконання покарання; г) з призначенням і реальним виконанням покарання;

4) судимість.

На мою думку, надто сумнівною є попереджувальна цінність таких форм кримінально-правового впливу, як засудження без призначення покарання і засудження з призначенням покарання та одночасним звільненням від його відбування. Отримавши такий вирок суду, будь-який злочинець з переможним виглядом кине в обличчя потерпілим: «А я ж вам казав, що нічого мені за це не буде?!»

Так само і звільнення від кримінальної відповідальності як форма правового впливу може мати право на існування – але як виняток, а не правило (випадків звільнення від кримінальної відповідальності може бути не більше 10%). Між тим, статті КК України, які передбачають різні види такого звільнення, просто рясніють оціночними термінами («щиро покаялась», «активно сприяла», «виправдає довіру колективу», «перестала бути суспільно небезпечною» тощо), які надають слідчому, прокурору і судді найширші можливості для корупційних зловживань. О.О. Дудоров й В.І. Осадчий правильно зазначають, що при звільненні від кримінальної відповідальності не постановляється обвинувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винною у вчиненні злочину і який виражає негативну оцінку вчиненому і діячу з боку держави, а держава з різних міркувань відмовляється від свого права піддати особу, яка вчинила злочин, осуду і, тим більше, примусу, що передбачені кримінальним законом. {6}

Нарешті, існування кримінально-правових норм, які містять негативну оцінку (осуд) певних суспільно небезпечних діянь, якщо і здійснює кримінально-правовий вплив саме по собі, то лише негативний: за умов, коли такі норми систематично не реалізуються в усіх можливих реальних формах, то «нестійкі» громадяни, навпаки, стають ще більш «нестійкими», а «стійкі» починають вільно чи невільно думати, що їхня чесність, порядність, законослухняність більше не мають суспільної цінності. Ці норми так само не попередили жодного злочину, як плакати із закликом «Любіть Україну!», що розвішані по всіх наших дорогах, не виховали жодного патріота.

3. Яскравою ілюстрацією того, як насправді працює механізм кримінально-правового впливу в сучасній Україні, є статистичні дані {7} про результати його роботи (візьмемо для прикладу 2008 рік, бо дані за 2009 рік ще остаточно не сформовані):

- зареєстровано заяв і повідомлень про злочини – 2 874 355, але лише по 335 441 (11,7%) з них прийнято рішення про порушення кримінальної справи. Отже, із усіх зазначених заяв і повідомлень 88,3% виявились неправдивими або з інших причин такими, що не підтвердились. Це характеризує, по-перше, українців як осіб, які переважно з малозначного приводу чи зовсім без такого, не роздумуючи, біжать із заявами про злочини до міліції, прокуратури та інших правоохоронних органів, а по-друге, – правоохоронні органи як такі, що нібито мають надвисокий рівень довіри у населення; {8}

- вчинено злочинів загальнокримінальної спрямованості – 345 817, із них не розкрито – 107 059 (отже, розкрито – 238 758). При цьому кількість осіб, які потерпіли від злочинів – 214 848, із них загинуло – 8 656;

- виявлено осіб, які вчинили злочини – 207 740 (беремо за 100%), у т.ч. тих, хто раніше вчинив злочин – 46 177;

- постало перед судом підсудних – 172 755 (83,2%). Де зникла решта 16,8%, статистиці невідомо;

- звільнено від кримінальної відповідальності (справи закрито) {9} – 24 661 (11,9%);

- виправдано – 270 (0,1%). Отже, правоохоронні органи України, як і СРСР за часів Сталіна, не помиляються: якщо вже поставили обвинуваченого перед судом, то шанс, що суд його виправдає, лише один із тисячі. Для порівняння: в судах США і Західної Європи частка виправдувальних вироків становить 17–25%, в Росії щороку виправдувальні вироки виносяться стосовно 10 тис. осіб, тобто 3% підсудних (у судах присяжних – 18%); {10}

- звільнено від покарання засуджених – 77 948 (37,5%), у т.ч. з випробуванням – 76 687;

- засуджено з призначенням покарання та його реальним відбуванням – 55 755 (26,8%), у тому числі: а) призначене довічне позбавлення волі – 70 (0,1%); позбавлення волі на певний строк – 32 895 (59,0%); штраф – 21 964 (39,4%); інші види покарань – 13981 особам (25,1%); б) засуджено із застосуванням ст. 69 КК України – 13 155 осіб (23,6%).

Крім того, певну кількість осіб, {11} засуджених з призначенням покарання, згодом звільняють від його відбування.

Цікаво, що згідно із законом (статті 45–48, 75 КК України) звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила тяжкий й особливо тяжкий злочин, не допускається, а звільнення від відбування покарання з випробуванням може застосовуватися судом тільки з урахуванням тяжкості злочину. Між тим, за статистикою, у 2008 р. звільнені від кримінальної відповідальності: у зв’язку з дійовим каяттям – 14 осіб, які вчинили тяжкий злочин; у зв’язку з примиренням винного з потерпілим – 12 таких осіб; з передачею на поруки – 2; у зв’язку зі зміною обстановки – 40 осіб, які вчинили тяжкий і 3 – особливо тяжкий злочин; звільнено від відбування покарання з випробуванням 26 947 осіб, які вчинили тяжкий злочин, і 1 413 осіб, які вчинили особливо тяжкий злочин.

Таким чином, із числа осіб, викритих у вчиненні злочинів, засуджено з призначенням покарання та його реальним відбуванням трохи більше чверті – 26,8%. Тобто такий правовий наслідок вчинення злочину – виняток. Правилом же (73,2%) стало звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання – навіть у випадках, не передбачених законом.

4. Заради точності зазначу, що вираз «у дзеркалі статистики» настав час замінити виразом «у кімнаті сміху», бо на відміну від часів І.Ільфа та Є.Петрова, коли «статистика знала все», зараз вона, принаймні у кримінальній сфері, знає далеко не все, а те, що знає, викривляє, і хто б не подивився в «дзеркало статистики», може побачити там лише якогось виродка.

Чого варті дані, наприклад, про структуру злочинності або про кількість окремих видів злочинів, якщо при засудженні особи за вчинені нею декілька різних злочинів до судової статистики потрапляє лише та стаття КК України, яка є найбільш тяжкою? Або ось такий дивний статистичний факт: після передачі умисних вбивств до підслідності слідчих міліції кількість тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, у 2007 р. зросла аж на 12%, а кількість зареєстрованих вбивств навпаки зменшилась на 7,5%. {12} Якщо статистичні дані по вбивствам як найбільш тяжкім і водночас найменш латентним злочинам настільки викривлені, то що ж казати про статистичні дані по хабарництву, фактів якого реєструється лише від 1 до 2%, чи по незаконному обігу наркотичних засобів!?

У кримінальній статистиці немає точних і повних даних про усі види:

- засудження без призначення покарання (ч. 5 ст. 72, ч. 4 ст. 74, ч. 5 ст. 74, ч. 2 ст. 84),

- засудження, поєднаного із звільненням від відбування покарання (ч. 2 ст. 74, статті 75–78, 79, 104, ч. 3 ст. 84, статті 86, 87, 105),

- заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (ст. 82) і яким саме,

- не поєднаного із засудженням звільнення від відбування покарання (статті 80, 81, 83, ч. 1 ст. 84, ч. 2 ст. 84, статті 106, 107 КК України),

- застосування судом восьми загальних і понад п’ятнадцяти спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених статтями Особливої частини КК України, тощо.

5. Механізм кримінально-правового впливу у тому вигляді, як його уявляє більшість вчених-криміналістів, належно не діє, бо більшість його деталей нереальні, вони – фантом. Фактично ККД (коефіцієнт корисної дії) механізму кримінально-правового впливу – не більше 33%. Загалом його цілі розмиті, принципи занехаяні, засоби занедбані, а суб’єкти безвольні і безсилі щось виправити.

Вихід вбачаю у тому, щоб провести антикорупційну експертизу Кримінального кодексу України і у встановленому порядку внести до нього зміни, необхідні для мінімізації корупційних ризиків. До тих пір, доки справедливість, милосердя, совість, інші цінності, відомі нам як етичні категорії, будуть предметом брудної торгівлі, жодні державно-правові механізми у цьому бруді належно працювати не зможуть.

Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, доцент, заступник керівника апарату – начальник правового управління Верховного Суду України

Використані матеріли

1. За нашими підрахунками: станом на 1 березня 2010 р. зміни торкнулись 333 статей Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. Як у варварських правдах часів Середньовіччя, кримінальний закон стає усе більш казуїстичним: його норми намагаються охопити все більше варіантів злочинної поведінки; протягом 2001–2009 років на розгляд Верховної Ради України було внесено близько 400 законопроектів щодо змін до Кримінального кодексу України, які торкнулись практично усіх його статей, а також запропонували кілька десятків нових складів злочинів.

2. Лише у 2009 р., згідно з черговим Законом України «Про амністію», було звільнено від покарання понад 4 тисячі засуджених.

3. Щороку Президентом України видаються укази про помилування понад тисячі засуджених.

4. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка // slovardalja.net/word.php?wordid=15749

5 Дуюнов В. К. Механизм уголовно-правового воздействия: Теоретические основы и практика реализации: диссертация ... доктора юридических наук: 12.00.08. – Тольятти, 2001. – 512 с.

6. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2009. – С. 65.

7. Офіційні дані МВС України, Верховного Суду України та Державної судової адміністрації України.

8. Насправді результати всеукраїнського дослідження «Корупція в Україні: влада, держава, суспільство», яке проводилось Інститутом Горшеніна в 2008 р., засвідчили, що найбільш корумпованою владною структурою 54% опитаних назвали міліцію // crimea.unian.net/ukr/detail/7139. У 2006 р., за даними Інституту соціальної та політичної психології АПН України, рейтинг недовіри прокуратури і міліції були найвищими і становили, відповідно, 62,3% і 64,3% // niss.gov.ua/Monitor/may/004.htm

9. Тут не враховані ще 32 тисячі задоволених судами у 2008 році постанов слідчих про вирішення питання щодо закриття справ у зв’язку із закінченням строків давності у справах щодо невстановлених осіб, які вчинили злочини у минулі роки.

10. Кручинин Ю.С. Оправдательный приговор как форма судебного контроля за обеспечением прав человека и гражданина // advokpalata-21.ru/kruchinin_yu.s._opravdat; http://linx-meow.livejournal.com/61797.html.

11. Яку саме кількість, важко сказати, бо такої статистики ні ДСА України, ні Державний департамент України з питань виконання покарань не ведуть.

12. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. – Х.: Право, 2008. – Т. 5: Кримінально-правові науки. Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні / за заг. ред. В.В. Сташиса. – С. 166.

© Хавронюк Микола Іванович. © www.Zakonoproekt.Org.UA

Для даного повідомлення коментарі заборонені.
Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редіректа на http://www.zakonoproekt.org.ua .
Система Orphus Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
© 2010 www.zakonoproekt.org.ua . Творимо закони разом! Аналіз законів та аналіз і розробляння законопроектів. Сайт - це останні новини щодо Верховної Ради України. Президента України,. Кабінет міністрів України та інші органи державної влади і органи місцевого самоврядування на тему: закони, законопроекти та інше законодавство, політика, економіка, фінанси, технології, право, культура, здоров’я.
Усі права на матеріали, що перебувають на сайті, захищенi відповідно до законодавства України. Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редиректа на http://www.zakonoproekt.org.ua .

Карта сайту | © 2010 - 2019 Zakonoproekt.Org.UA
RSS для Zakonoproekt.org.ua